Сценарій для драмгуртка. Оскар Уайльд. "Щасливий Принц"

ЩАСЛИВИЙ ПРИНц (Оскар Уайльд)

Сценарий для драмгуртка

Дійові особи:

Автор

Ластівка

принц

Хлоп’я

драматург

Дівчина

ливарник

міські радники

мер міста

бог

Автор:  (Голос за лаштунками).   На високій колоні стриміла над містом статуя Щасливого Принца. Він був зверху донизу покритий тонесенькими листочками щирого золота. Замість очей у Принца сяяли два сапфіри, а на руків'ї шпаги пломенів великий рубін. Усі були в захваті від Принца. (Виходить Принц).

Якось уночі над містом пролітала Ластівка. Її подруги ось уже шість тижнів як подалися до Єгипту, а вона відстала Цілий день літала, а надвечір побачила велике місто. (Поява Ластівки).

Ластівка:  — Де ж переночувати? Сподіваюсь, місто приготувалося мене зустрічати.

Перед нею статуя на високій колоні.

— Отут я й зупинюся Місце чудове, і свіжого повітря багато.

Ластівка сідає поруч зі статуєю.

— Та у мене золота спальня!

На неї  упала велика крапля води.

— Що за дивина! На небі ні хмаринки, світять зорі, і дощ іде.

— Яка користь від статуї, коли вона не може захистити від дощу? Треба пошукати якогось затишного димаря.

Автор:   Та не встигла вона розпростати крила, як упала третя краплина. Ластівка глянула вгору, і що ж вона побачила!  Очі Щасливого Принца були повні сліз. Сльози котилися вниз по золотих щоках. Обличчя Принца було таке гарне в місячному сяйві, що Ластівку взяла жалість,

Ластівка:— Хто ти такий?

Принц: — Я Щасливий Принц.

Ластівка:— То чому ж ти плачеш? Я вже вся мокра від твоїх сліз.

Принц:— Коли я ще був живий і в мене було справжнє людське серце, я не знав, що таке сльози,— Я жив у палаці Безтурботливості. куди смуткові не можна заходити. Цілими днями я розважався з друзями в саду, а ввечері танцював на балах у Великій Залі. Довкола саду стояв могутній мур, і мені жодного разу не спало на думку запитати, що діється там, за тим муром. Адже все коло мене було таке чудове! Всі придворні називали мене «Щасливим Принцом», і я таки й справді був щасливий, якщо у втіхах щастя. Так я жив і отак помер. А тепер, коли я вже неживий, мене поставили ось тут, так високо, що я бачу всі болячки і все убозтво мого міста. I, хоч серце в мене із свинцю, я все ж не можу стримати сліз.

Ластівка: «Як? То він не весь золотий?»

Принц:— Ген там,— у вузькій вуличці стоїть убогий будинок. Одне вікно в ньому відчинене, і я бачу жінку, що схилилась над столом. Обличчя її худе й стражденне, руки шкарубкі й червоні від уколів голки, бо вона кравчиха. Вона гаптує квіти-пасифлори на атласній сукні найвродливішої з фрейлін Королеви — в тій сукні фрейліна з'явиться на придворний бал. А в кутку кімнати в ліжку лежить її хворий синок. У нього гарячка, і він просить апельсинів. Мати ж нічого, крім річкової води, не може йому дати, і дитя безперестанку плаче. Ластівко, люба Ластівонько, чи не віднесла б ти їй рубін з руків'я моєї шпаги? Я ж не можу рушити з місця, бо ноги мої прикуті до п'єдесталу.

Ластівка:— Але я мушу поспішати до Єгипту.— Мої посестри кружляють по-над Нілом і розмовляють із пишними лотосами.

Принц:— Ластівко, Ластівко, люба Ластівонько! Зостанься тут на одну тільки ніч і будь моїм посланцем. (Показує на хлопчика). Хлопчика так палить спрага, і мати його така смутна.

Ластівка:— Не дуже я полюбляю отих хлопців.— Минулого літа, коли я жила над річкою, мірошникові діти, лихі хлопчиська, завжди кидали камінцями в мене. Звичайно, вони жодного разу не влучили, бо ми, ластівки, дуже спритні, а до того, я походжу з роду, що славився особливою спритністю. Та все ж це було дуже нечемно.

Ластівка:— Тут дуже холодно,— та байдуже, я зостануся тут на цю ніч і буду твоїм посланцем.

Принц:— Дякую тобі, люба Ластівонько.

Ластівка з рубіном у дзьобику пролітає понад дахами міста.

Автор: Ластівка підлетіла до вбогого будинку й заглянула у вікно. Хлоп'я кидалося в гарячці, а мати на мить заснула — так натомилася. Ластівка шмигнула у вікно й поклала рубін на стіл біля наперстка кравчихи. Потім обережно покружляла над ліжком, навіваючи прохолоду на чоло хлоп'яти.

Хлоп'я:— Як мені стало добре! Певне, я скоро видужаю!

Ластівка повертається до Щасливого Принца. Лунає музика.

Ластівка:— Сьогодні ж уночі лечу до Єгипту.

Принц:— Ластівко, люба Ластівонько!— Чи не побула б ти ще одну ніч біля мене?

Ластівка:— На мене чекають в Єгипті.— Завтра мої посестри летять на другі пороги Нілу.

Принц:— Ластівко, люба Ластівонько! Ген там, за містом, я бачу юнака в мансарді. Він схилився над столом, над паперами. Перед ним у склянці зів'ялі фіалки. У нього кучерявий каштановий чуб, губи рожеві, немов гранати, а очі великі й задумливі. Він поспішає закінчити свою п'єсу для Директора Театру, але так змерз, що несила йому більше писати. Протопити ж і нагріти кімнату нічим, і від голоду паморочиться голова.

Ластівка:— Гаразд, побуду ще одну ніч біля тебе.— Віднести йому другий рубін?

Принц:— На жаль, я не маю другого рубіна.— Єдине, що в мене зосталось, це — очі. Вони зроблені з рідкісних сапфірів, привезених ще тисячу років тому з Індії. Виклюй один сапфір і віднеси тому юнакові. Він продасть коштовний камінчик ювелірові, купить харчів та дров і докінчить свою п'єсу.

Ластівка:— Любий Принце, не можу я цього зробити!

Принц:— Ластівко, Ластівонько! Вволь мою волю!

Автор:  I Ластівка видзьобала Принцові око й понесла до вбогого житла драматурга. Влетіти до кімнати було не важко, тому що в дахові була дірка. Крізь неї Ластівка й прошмигнула всередину. Юнак сидів, затуливши обличчя долонями, і навіть не чув помахів крилець, а тоді глянув і побачив неймовірної краси сапфір на зів'ялих фіалках.

Драматург:— Ого, мене починають цінувати! Це від якогось багатого поклонника. Тепер я вже закінчу свою п'єсу.

Ластівка повертається до Щасливого Принца.

Ластівка:— Я прилетіла попрощатися з тобою!

Принц:— Ластівко, люба Ластівонько!.— Побудь іще одну ніч біля мене!

Ластівка:— Зараз зима і тут незабаром випаде сніг. А в Єгипті сонечко зігріває зелені пальми, і крокодили повитягувались у драговинні й ліниво поглядають довкола. Мої посестри вже ліплять гнізда

Принц:— Внизу, на площі стоїть маленька дівчинка, що торгує сірниками. Вона впустила сірники в рів, і вони геть зіпсувались. Батько битиме її, коли вона не принесе додому грошей. Дівчинка он стоїть і гірко плаче. Боса, без панчіх, і голівка не запнута. Виклюй друге моє око та віднеси дівчинці, і батько не битиме її.

Ластівка:— Гаразд, я залишусь біля тебе ще одну ніч, — проте виклювати тобі друге око я не можу. Адже ти станеш зовсім сліпий.

Принц:— Ластівонько, люба Ластівонько, уволь мою волю.

Ластівка викльовує Принцові друге око, підлітає до дівчинки, і кидає коштовний камінчик їй на долоню.

Дівчина:— Яке гарнюсіньке скельце!

Ластівка поверається до Принца.

Ластівка:— Тепер ти сліпий, тож я залишуся біля тебе навіки.

Принц:— Не треба, Ластівонько моя, ти мусиш летіти до Єгипту.

Ластівка:— Я залишуся біля тебе навіки.

Автор: Весь наступний день вона сиділа у Принца на плечі, розповідаючи йому про те, що бачила в чужих краях: про рожевих ібісів, що довгими вервечками стоять на мілинах Нілу й дзьобами виловлюють золоті рибки; про старого, як сам світ, Сфінкса, що мешкає в пустелі і знає геть усе; про купців, що повільно йдуть поруч зі своїми верблюдами, перебираючи бурштинові чотки; про пігмеїв, що плавають по великому озері на широких пласких листках і всякчас воюють з метеликами.

Принц:— Люба Ластівонько,— ти розповіла мені про справжні дива. Але найдивніше в світі — це людські страждання. Як їх розгадати? Тож облети моє місто, Ластівонько, і розкажи мені про все, що побачиш.

Автор: I Ластівка полетіла над містом і побачила, як розважаються багатії в розкішних палатах, а бідаки сидять у них під ворітьми. Вона завернула в темні закутки і побачила бліді личка нужденних дітей, що сумно дивилися на чорну вулицю. А під мостом двоє хлопчаків лежали обнявшись, намагаючись зігріти один одного.

Ластівка повертається до Принца й розповідає йому про все, що бачила.

Принц:— Я весь позолочений.— Зніми з мене золото листочок за листочком і роздай бідним. Люди чомусь гадають, що в золоті щастя.

Автор:  Листочок за листочком Ластівка знімала зі статуї золото, аж доки Щасливий Принц зробився весь тьмяний і сірий. Листочок за листочком роздавала вона щире золото бідним, і дитячі личка рожевіли, діти починали сміятись і гратися в різні ігри на вулиці. Потім випав сніг, а за снігом прийшли морози. Бідній Ластівці мороз дошкуляв дедалі більше, але вона не кидала Принца, бо вірно покохала його.  Та нарешті вона зрозуміла, що настав час помирати.

Ластівка:— Прощай, любий Принце!- Можна, я поцілую твою руку?

Принц:— Я радий, що ти, нарешті, летиш до Єгипту, Ластівонько!— Ти надто довго затримувалася тут; але ти мусиш поцілувати мене в губи, тому що я люблю тебе.

Ластівка:— Не до Єгипту я лечу. Я лечу в Оселю Смерті.

Цілує Принца в губи і падає мертва до його ніг. Лунає  тріск усередині статуї, ніби там щось розірвалось. То розкололося свинцеве серце від морозу.

З’являється Мер міста та радники.

Мер міста:— Лишенько! До чого ж обшарпався цей Щасливий Принц!

Міські радники :— А й справді обшарпався!

Мер міста:— Гляньте: рубін із його шпаги випав, очі зникли, позолота вся зійшла. Та він анітрохи не кращий за жебрака!

Міські радники: — Анітрохи не кращий за жебрака!

Мер міста:— А біля його ніг лежить якась мертва пташка! Нам, певне, треба видати розпорядження: пташкам тут гинути забороняється.

Секретар Міської Ради  занотовує цю пропозицію. Скидають статую Щасливого Принца.

Мер міста:— Звісно, нам потрібна нова статуя.— I хай ця статуя зображає мене!

Міські радники :— Мене!

Зчиняється між ними суперечка.З’являється Ливарник.

Ливарник:— Дивно! Це розбите свинцеве серце ніяк не топиться в горні. Доведеться його викинути геть.

Автор:I шпурнули серце на смітник, де лежала мертва Ластівка. I звелів Бог ангелові своєму:

Бог:— Принеси мені дві найцінніші речі, які є в цьому місті.

Автор:I приніс йому ангел свинцеве серце та мертву пташку.

Бог:— Ти правильно вибрав.