Урок українознавства "Вінок - це оберіг"

Вінок

• Вінок — це, передусім, оберіг, таке значення він має в багатьох народів. Це також символ жіночого начала, дівування та дівочої цнотливості. Загалом, вінок — знак життя, долі, життєвої сили, досконалості й перемоги життя над смертю.

Звичай плести вінки навесні поширений був в усьому індо-арійському світі. Вінки вдягали дівчата, ними прикрашали на свята родючості худобу, їх клали на могили родичів. 

• В Україні вважали, що вінок-оберіг захищає дівчину від недоброго ока, від нечистої сили. Іноді між квітами у вінок вплітали часник, любисток та полин — від цього зела чимдуж тікала всіляка чортівня.

• Вінок — символ дівоцтва. "Не доносити віночка" означає втратити цноту до шлюбу. У білоруській веснянці співається:

Що то в лісі шумить-гримить?  Святий Юрій терем теше.  Хто в теремі стогне-плаче?  Мати Юр'я дочку била:  Де поділа свій віночок.  Свій віночок —

чистий жемчуг?

• Якщо ж у дівчини той вінок із голови ще не падає — це її неабияк прикрашає. От як у цій колядці:
• Чи вогонь горить, чи місяць світить?  Ні вогонь горить,
• ні місяць світить —  Ґречная панна вінком сіяє!

• Отож дівочий вінок — надзвичайно цінна річ. Про це свідчить і веснянка:
• Стоїть верба кінець села.  Під вербою аж три дівчини.  Перша стоїть в оксамиті.  Друга стоїть в щирім злоті.  Третя стоїть у віночку. 
• В оксамиті — то піч палити.  В щирім злоті — ложки мити.  А в віночку — та до таночку.

• Весільний вінок — це оберіг особливий. Він пов'язаний із сонцем, сяючим небом:
• Не вогонь то горить, полум'я палає,  На нашій Марійці злотний вінок сяє.

• Весільного вінка плетуть дружки на дівич-вечорі. Їм допомагають небесні сили. В багатьох весільних піснях про початок плетіння вінка возвіщають ангели: дзвонять у дзвіночок. Або ж ангели стоять біля порога і просять дружок звити для молодої вінок. 

Це останній у житті вінок для молодої, адже заміжня жінка носить на голові вже іншу ознаку свого соціального стану: очіпок, хустку або намітку.

• Плетуть весільного вінка зазвичай із барвінку й калини.

У текстах весільних пісень зустрічаються згадки про вінок із пір'я. Пір'яні весільні вінки побутували в багатьох народів. Це пов'язано з уявленнями про подібність душі й дівчини загалом до пташки. 

• Вінок використовують у багатьох українських обрядах весняно-літнього циклу. У переддень св. Юрія у Карпатах відбувався обряд Лелі (Лялі). Найкращу дівчину прибирали вінками й зіллям, ставили коло неї молоко, масло, сир і, співаючи, танцювали коло неї. Потім дівчата ділили між собою масло й сир. Вінки пускали на воду. 

• На півдні Волині також справляли обряд "Лялі". Дівчата, вибравши найгарнішу з-поміж себе, перев'язували їй груди, руки й ноги різним зіллям, а на голову клали вінок із різних квіток; саджали її на лавку з дернини, ставили при ній дзбанок з молоком, сир, масло

До ніг клали вінки. Потім водили навколо неї хоровод. По закінченні Ляля роздавала їм сир та масло й кидала вінки, які дівчата намагалися впіймати. Кому щастило отримати вінок — зберігали його до наступної весни.

У четвер перед Трійцею (Семик, Русалчин Великдень) дівчата ходили до лісу завивати на вербі віночки — плели з гілля "коси" й скріплювали травою. У неділю йшли дивитися: якщо вінок свіжий — дівчина буде щаслива. Якщо зів'яв — це віщує якусь біду. 

• Подекуди (скажімо, на Київщині) на Зелені свята дівчата кидали вінки на воду. У білоруській купальській пісні співається:

Дівки на Тройцю вінки вили,  А на Купала розвивали,  На Дунай-ріку пускали.  Собі долю ворожили:  Ой коли доля — так зелен сад.  А як недоля — сохни, зів'янь.

Майже по всій Україні поширений обряд у купальську ніч ворожити з вінками на долю. Кожна дівчина плете вінок, пускає його на воду (іноді зі свічкою) і стежить: куди її вінок попливе — з того краю слід виглядати нареченого:

По саду ходжу, виноград саджу,  Посадивши, та й поливаю,  Ой поливши, да й нащипаю.  Нащипавши, віночка зів'ю,  Віночка звивши, на воду пушу:  Хто вінка пійме, той мене візьме.

• Купальські вінки часто зберігали вдома як обереги до наступного свята Купала.

• Особливий вінок — обжинковий. Це передвісник майбутнього, нового урожаю, який буде вже в наступному році. Жінки й дівчата, співаючи, плели з колосків такий вінок і, поклавши його на голову найгарнішої дівчини, ішли гуртом до села.

• Вітали господаря й віддавали йому вінок із обрядовим побажанням. Господар приймав від них дарунок і бажав дівчині, щоб на неї "в церкві вложили вінок", запрошував усіх "на могорич".