Виховний захід "Не забувайте нас"

«Не забувайте нас»

Підготували та провели : Кривенко Л.Б.,Ісаєва О.В.,Гончарова Н.М.,Телеп Т.В.

Мета: формувати у дітей патріотичні почуття.

Завдання:

• Розповісти про війну у Афганістані;

• показати героїзм солдатів та офіцерів в цій війні;

• виховувати почуття патріотизму ;

• виховувати повагу до воїнів -захисоспитание ответственностиників.

Учитель 1: Доброго дня всім присутнім .Сьогодні ми зібралися, аби вшанувати пам’ять воїнів-інтернаціоналістів афганської війни.

 2014 рік, згідно з Указом Президента України, оголошений Роком учасників бойових дій на території інших держав. 

Офіційно афганська війна тривала з 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року.  Отже сьогодні 28 річниця виведення радянських військ з території Афганістану.

Учитель 2: 

15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали «Мамо, я живий...». 

 Учитель3: 

Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива й гірка. 28 років, що пройшли, об'єднали колишніх бійців-інтернаці оналістів у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям. 

Афганська війна… Брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика… 

Учитель 4: Наша сьогоднішня зустріч -- данина пам'яті всім, хто причетний до героїчної й трагічної афганської війни, яка тривала у два рази довше, ніж Велика Вітчизняна.  Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. 

Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72  залишились у полоні або пропали безвісти.     

Учитель 1:  Довго замовчували афганську війну. Дозували правду про героїв і втрати. Навіть плакати над могилами не дозволяли. Скупилися на ордена. 

Потім ця війна прорвалася віршами й піснями  трагічними, світлими й мужніми. Не професіоналізмом вони коштовні, а насамперед, щирістю й проникливістю:

 Учитель 2: 

Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані –

Двадцятирічний мій земляк.

Упав, з очей спадали зорі,

Темніла неба пелена…

О, Боже мій, що тільки творить

Людьми придумана війна!

Війна в наш дім проникла тихо,

Згасивши тисячі життів,

І залишила біль і лихо –

Печалі вдів і матерів.

Хто ж відповість за юні долі,

У крові викупаний стяг?

Коли і як приспати болі

В людських знівечених серцях?..

А, може, скажуть кладовища

Устами жалібних троянд,

Чом дев’ять літ там юність нищив

для нас чужий Афганістан?

Учитель 3: АФГАНІСТАН… Для тисяч українських родин воно назавжди стало грізним знаменням біди, символом невгамовних душевних мук і невтішного горя.

Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України. Вони б були добрими майстрами, вчителями, лікарями, юристами, науковцями…Але чужа війна відібрала у них таку можливість.. Не повернулися вони додому…

Прослуховування пісні «Талісман» 

Учитель 4: Посивілі жінки у чорних хустинах… Скільки ж їх? Скільки сліз? Хіба можна висловити словами материнське горе?! Цинкова труна, свіжа могила, фотографія у чорній рамці… Вічний біль. Вічна скорбота. Не заростає стежка до могил афганців, спогади про них живуть у пам’яті людей. У нашому селі проживає мати загиблого солдата Оліхненка Анатолія -  Марія Антонівна. На долю цієї жінки випав тяжкий хрест, а втрата сина до скону буде ятрити душу.

 Учитель 1

ПАМ'ЯТЬ  

Тут у кутках нема ікон,

Нема й «добра». Де ж його взяти?

Відбивши синові поклон,

Схилилась над портретом мати.

Низенька хатка у селі,

Старий диван і лавка в сінях.

Портрети сина – на столі,

А батька й матері – на стінах.

Бабуся в хаті зустріча – 

Худа «афганка», майже сива,

(Її народ так велича

За Толю, хлопчика, за сина).

Дитина Божа був синок,

З ним стільки щастя пережито!

Розумний, сильний, як дубок,-

В Афганістані його вбито.

На Черепівськім цвинтарі

Його військові поховали.

Дещицю рідної землі

Ім’ям загиблого назвали.

А камінь той, що край села,

Вже сльози матері зросили:

- За що? Навіщо і чому

Мого синочка загубили?

Все розуміє, а пита…

Холодний камінь… що він скаже?

Будь проклята війна ота!

А вбивцю хай Господь накаже!                                   

Перегляд відео «Афганістан» 

 Учитель 2 :За майже 10 років бойових дій, на цвинтарях України з’явилося понад  три тисячі свіжих могил з юними обличчями на фотографіях.

Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі, байдуже посилаючись на інтернаціональний обов’язок, від чого вмить посивілим батькам було вдвічі важче.

Але Афганістан ще довго буде щеміти в грудях багатьох із нас, бо загиблих не повернути. Наша пам’ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні, назавжди ввібрала в себе і новий біль афганських втрат.

Гра «Склади слово»

 Учитель 3: Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.Давайте будемо пам’ятати завжди солдатів,які загинули в Афганістані.

Учитель 4 

Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

Хвилина мовчання(запалюємо свічку,

«Варта пам’яті»)

Учитель 1

Ми живемо на Україні. Ми дуже хочемо,щоб у нас ніколи не було війни.

Перегляд відео «Україна»

Учитель2

А зараз ми намалюємо малюнки «Скажемо «Ні» війні»

Виставка малюнків