Впровадження педагогічних технологій у формуванні учнівського колективу в початкових класах

Впровадження педагогічних технологій у формуванні учнівського колективу в початкових класах

За роки незалежності в Україні визначились нові пріоритети розвитку освіти, і, відповідно, розпочався складний процес її модернізації з урахуванням потреб сучасного інформаційно-технологічного суспільства. Інтеграція України в Європейський, світовий простір актуалізує завдання підготовки нової генерації вчителів, які добре володіють сучасними педагогічними технологіями, яке міцно увійшло в педагогічний лексикон. Саме це поняття ще не відстоялося, не набуло наукової завершеності, воно ще не має вичерпного визначення. Існують різні підходи до трактування визначення педагогічних технологій. Різні автори дають різні визначення:

Педагогічна технологія – це сфера знання, яка включає методи, засоби і теорію їх використання для досягнення цілей освіти [3, с. 73].

Педагогічна технологія – це сукупність педагогічних прийомів, що забезпечують досягнення педагогічних цілей [4, с. 33].

Педагогічна технологія – це спільна галузь педагогічного знання, яка включає в себе дві групи питань, перша з яких пов’язана із застосуванням у навчальному процесі технічних засобів, друга – з його організацією та багато інших [2, с. 29].

Значне розходження в поглядах на нове педагогічне явище багато в чому пояснюється його складністю і недостатньою вивченістю, значною відмінністю вихідних позицій у різних дослідників. Але майже всіх об’єднує визнання специфіки педагогічної технології, яка полягає в тому, що в ній намічається і здійснюється такий навчальний і виховний процес, який повинен гарантувати досягнення поставлених цілей.

У сучасних умовах розроблено різні технології виховання колективу процесі навчальної діяльності дітей. Найефективнішою з них, на думку дослідників і педагогів-практиків, є технологія колективного творчого виховання (автор І.П. Іванов). Суть її − формування особистості в процесі роботи на користь інших людей; в організації певного способу життя колективу, де все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості. Технологія колективного творчого виховання дає можливість удосконалювати пізнавально-світоглядну, емоційно-вольову та дієву сфери особистості учня й педагога. Важливе значення для успішного виконання трудових завдань на уроці має робоча атмосфера, в якій працює дитина.

Особливість технології полягає в тому, що між вихователями та вихованцями складаються в процесі діяльності суб'єкт − суб'єктні взаємини, в силу яких і вчитель, і учень рівною мірою почуваються відповідальними за якісне виконання поставлених завдань.

Одна з головних ідей методики колективного творчого виховання −  формування особистості через єдиний виховний колектив, з однаковими вимогами до старших і молодших. Творчий підхід до процесу виховання забезпечується як групою засобів дружньої виховної турботи (збудження, переконання, привчання, дружньої поваги, довіри, схвалення, «секретного договору»), співдружності старших та молодших колективів, роботи з рідними вихованців, співдружності педагогів, так і основними виховними засобами (колективна організаторська діяльність, колективні творчі справи, творчі ігри, творчі свята).

Основними умовами виховної ефективності колективних творчих справ є:

• єдність життєво-практичного та виховного спрямування для поліпшення життя всередині колективу та навколишнього життя;

• творчий характер кожної справи: здійснення неперервного пошуку найкращих рішень життєво важливих завдань на всіх стадіях організації;

• єдність окремих стадій організації кожної справи [9, с. 56].

Базовим компонентом технології є колективна організація діяльності, тобто такий спосіб її організації, за якого всі члени колективу залучаються до процесу планування, підготовки, виконання та аналізу спільних справ. Така методика роботи формує в учнів навички побудови ефективних міжособистісних відносин у колективі, вміння вирішувати завдання, враховуючи інтереси і кожного члена колективу, і справи в цілому.

Показником рівня розвитку колективного мислення є колективна творчість, що дає можливість спілкуватися у колективі не за шаблоном, не за заданим сценарієм, а з вигадкою, фантазією, імпровізацією, грою, відкриває нове саме для цих дітей, для цього колективу.

Виховання колективу в шкільному віці здійснюється головним чином у навчанні, побуті, праці, грі, в процесі спілкування з однолітками і дорослими. Найбільш ефективною у вихованні рис колективу є гра, тому що, вона самою природою своєю сприяє об'єднанню дітей. Граючись, дитина пізнає життя, виявляє велику самостійність, ніж в інших видах діяльності, так як зі своїх спостережень, зі свого життєвого досвіду він знає, що і як він повинен відобразити в грі, в ній-таки більшою мірою, ніж у будь-який інший діяльності, формується і ставлення до його до товаришів, до подій і явищ зовнішнього світу. В ігровому колективі всі діти мають однакові права на активну роль, кожен може придумати і запропонувати щось нове, діти можуть самі домовлятися про організацію гри, самостійно вирішувати спірні питання. У такому колективі виникають перші традиції, своє колективне громадська думка, яка направляє вчинки, регулює відносини між дітьми, служить як би мірилом оцінки власної поведінки і поведінки товаришів.

У вихованні в дітей колективу вирішальне значення має зміст гри. Від її рівня залежить і якість складаються взаємин. Особливої уваги потребують також ігри, що виникають на підставі особистого досвіду дитини та ігри, до змісту яких формується у дітей інтерес у процесі виховної роботи. У грі дитина на практиці засвоює норми поведінки, набуває навички життя в колективі.

На думку педагогів та психологів величезна роль у розвитку та вихованні дитини належить грі, найважливішим виду дитячої діяльності. Вона є ефективним засобом формування особистості учня, його морально-вольових якостей, у грі реалізується потреба на світ. «Гра − це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається живлющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра − це іскра, що запалює вогник допитливості і допитливості». У грі формуються всі сторони особистості дитини, відбуваються значні зміни в його психіці, що готують перехід до нової, більш високої стадії розвитку, писав В. Л. Сухомлинський [10, с.152].

Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор, мета яких є виховання особистості та формування колективу.

Методи і прийоми, розподіляються на:

• словесні: розповідь про гру, інструктаж, бесіда (вступна, підсумкова);

• наочні: організація роботи з наочно-ігровим матеріалом;

• практичні: показ способів виконання ігрової дії, керівництво виконанням творчих ігрових завдань, організація спостереження;

• практично-уявні: перевтілення педагога в ігровий образ;

• технічні;

• музичні;

• прийоми невербальної комунікації [6, с.50].

Місце і роль ігрової технології в навчально-виховному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор

Функція гри − її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність.

Аналіз засвідчує, що гра має такі функції:

1. Соціокультурна функція. Гра −  найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

2. Функція міжнаціональної комунікації. І. Кант уважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

3. Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри − це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

4. Комунікативна функція. Гра − діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство − колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємовчинок ніякої гри між ними бути не може.

5. Діагностична функція гри. Діагностика − здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі − це особливе «поле самовираження».

6. Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

7. Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.

8. Розважальна функція гри. Розвага − це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх − пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність [ 1, с.339].

Гра, будучи відображенням соціального життя, робить істотний вплив на всебічний розвиток дитини.

Ще одна технологія, яка може ефективно вплинути на формування учнівського колективу − технологія організації групової навчально-виховної діяльності школярів.

Значний внесок у теорію організації групової навчально-виховної діяльності зробив І. М. Чередов. Він розподіляє її на парну, ланкову, бригадну, кооперативно-групову та диференційовано-групову форми. Дидактичні питання організації групової навчально-виховної діяльності школярів розроблено в працях І. М. Вітковської, В. О. Вихрущ, Є. С. Задої, К. Ф. Hop та інших [11, с. 276].

Дослідження цих учених, досвід роботи педагогів України виявили, що групова робота на уроках в початкових класах буде ефективною, якщо дотримуватися таких вимог:

• методично обґрунтовано обирати той чи інший вид групової навчально-виховної роботи на конкретному уроці або виховному заході, що визначається метою уроку (заходу), особливостями матеріалу, який вивчається;

• правильно формувати групи;

• ретельно продумувати структуру уроку з використанням групових форм навчальної діяльності;

• розробляти інструкції, пам'ятки, які спрямовують групову навчально-виховна діяльність;

• регулювати міру вчительської допомоги групам у процесі їх роботи;

• вчити школярів співпраці під час виконання групових завдань [8, с. 68].

За групової організації навчальної праці вчитель має змогу керувати навчальною роботою кожного учня опосередковано, через завдання, які він пропонує групі, та які регулюють діяльність учнів. Стосунки між ним та учнями набувають характеру співпраці, оскільки на запитання, які виникають в учнів, він відповідає, безпосередньо втручаючись в роботу груп. Крім того, під час групової діяльності учні спілкуються між собою, допомагають один одному, співпрацюють. Вона сприяє активізації і результативності навчання учнів, вихованню гуманних стосунків між ними, самостійності, уміння доводити і відстоювати свою точку зору, прислухатися до думки товаришів, культури ведення діалогу, відповідальності за результати своєї праці. Взаємодія в групі формує й організаторські якості, адже учні вчаться розподіляти обов'язки, спілкуватися між собою, вирішувати конфлікти, які виникають у спільній діяльності [5, с. 34].

За групової форми навчально-виховної діяльності учні протягом одного і того самого часу виконують значно більший обсяг роботи, ніж за інших форм, виявляють високу результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь, передусім уміння співпрацювати. Більш продуктивними є формування мотивів навчання, розвиток гуманних стосунків між дітьми, а також таких елементів навчальної діяльності, як планування, рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль.

Формування колективу відбувається і під час процесу навчання. У груповій навчальній діяльності учні показують високі результати засвоєння знань, формування вмінь. Пояснюється це тим, що «в цій роботі слабкі учні виконують за обсягом будь-яких вправ на 20 − 30% більше, ніж у фронтальній роботі. Групова форма роботи сприяє також організації більш ритмічної діяльності кожного учня» [7, с. 86].

Важливу роль групова діяльність відіграє у досягненні виховної функції навчання. У груповій навчальній діяльності формується колективізм, моральні, гуманні якості особистості. Важливу роль у формуванні цих якостей відіграють особливості організації групової роботи; розподіл функцій і обов'язків між учасниками діяльності, обмін думками, взаємна вимогливість і допомога, взаємоконтроль і взаємооцінка.

Групова діяльність виконує й організаційну функцію. Полягає вона в тому, що учні вчаться розподіляти обов'язки, вчаться спілкуванню один з одним, розв'язують конфлікти, що виникають у спільній діяльності. В груповій роботі дитина бере на себе функції вчителя і виконує дорослі види діяльності.

Таким чином, групова форма навчально-виховної діяльності в порівнянні з іншими організаційними формами має низку значних переваг:

• за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;

• висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь;

• формується вміння співпрацювати;

• формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми;

• розвивається навчальна діяльність (планування, рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль).

Підводячи підсумки щодо можливостей запровадження цих технологій, слід відзначити, що вони сприяють активізації і результативності навчання учнів, вихованню гуманних стосунків між учнями, самостійності, уміння доводити і відстоювати свою точку зору, прислухатися до думки товаришів, культури ведення діалогу, відповідальності за результати своєї праці

Література:

1. Волкова Н. П.  Педагогіка: Навч.посіб. / Н .П. Волкова // Вид. 2-ге, перероб., доп. К.: Академвидав.– 2007. –616 с.

2. Давыдов В. В. Психологическая теория учебной деятельности и методов начального обучения, основанных на содержательном обобщении / В. В. Давыдов – Томск.– 1992. – 114 с.

3. Давыдов В. В. Виды обоющения в обучении / В. В. Давыдов – М.: Педагогика. 1972. – 424 с.

4. Давыдов В. В. Проблемы розвивающего обучения / В. В. Давыдов – М.: Педагогика. – 1986.–230 с.

5. Казанский Н. Г. Дидактика (начальные классы) / Н. Г. Казанский, Назарова Т. С.– М.: Просвещение. – 1978. – 260 с.

6. Нісімчук А.С. Педагогіка: Підручник / А.С. Нісімчук. – К.: Атіка. – 2007. – 344с.

7. Освітні технології / Навчально-методиний посібник // За загальною редакцією доктора педагогічних наук О.М. Пєхоти. – Київ «А.С.К.» – 2001. – 239 с.

8. Оржеховська О.С. Класний керівник в сучасній школі / О.С. Оржеховська –К. – 1997.– 254 с.

9. Прокопенко І. Ф. Педагогічні технології / І. Ф Прокопенко, В.І Євдокімов.: Навчальний посібник. – Харків: Колегіум. – 2005. – 224 с.

10. Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5 т. – Т. 1. – К.: Рад.шк.– 1976. – С. 217–381.

11. Маленкова Л.І Теорія і методика виховання / Л.І Маленкова – М.: Педагогічне товариство – 2002. – 480с.