Чому дитина краде?…

Що таке дитяче злодійство?

• Усвідомлене чи несвідоме порушення кордонів інших людей.
• Нелегальне вторгнення в їх простір і присвоєння собі їх власності.
• Спосіб сказати нам, дорослим, про якесь своє неблагополуччя.
• Симптом сім’ї.
• Спосіб впоратися з наслідками якийсь травми.
• Можливість отримати те, що іншим способом не одержати.

На що варто звернути увагу?

• У кого (у якого члена сім’ї або шкільної системи) – дитина краде, тому і направлено послання дитини.
• Що саме вона бере і на що витрачає крадені гроші? Це вкаже на якийсь дефіцит, виражений символічно.
• Як давно вона це робить? Якщо давно, то сім’я має деяку «сліпоту», старанно не помічає труднощів, боїться з ними мати справу. Це спосіб дитини «відкрити очі» системі.

Які часті причини такої поведінки?

• У сім’ї немає чітких меж, що можна і не можна для всіх членів сім’ї, включаючи дорослих.
• Дорослі самі часто і нелегально порушують кордони дитини.
• Дитина була чогось позбавлена: дитина в дитбудинку, прийомна дитина, якимось іншим чином покинута дорослими дитина.
• У родині дуже строгі правила, і дитина зовсім позбавлена можливості задовольняти деякі свої потреби – легальним чином отримати те, що потрібно, неможливо.
• У сім’ї і у дитини не сформовані, плутаються поняття «своє» і «чуже». Дитину не навчили просити і домовлятися.
• У дитини сформувалася серйозна залежність – ігрова, алкогольна, наркотична, що теж є порушенням функціонування сімейної системи.

Чого не варто робити в разі виявлення крадіжки?

1. Робити вигляд, що нічого не сталося. Чому? Важливо назвати речі своїми іменами і сказати: «Ти взяв у мами гроші, це злодійство. Так чинити не можна. Це злочин”.
2. Оголошувати дитину злодієм. Вона – дитина, яка скоїла крадіжку. Це вчинок, який є сигналом для сім’ї, правильніше відреагувати так: «Ти вчинив справді погано». Чому? У більшості випадків це неусвідомлений вибір дитини. До нього неприйнятна кримінальна чи адміністративна відповідальність (до 14 років). За крадіжку дитини перед законом відповідають батьки, оскільки вони і є тими, хто цьому побічно сприяв.
3. Карати дитину більше, ніж заслуговує її вчинок. Чому? У надмірному покаранні батьки часто всю відповідальність за вчинок перекладають на дитину і не несуть свою. Цим вони вчать дитину того ж – як не нести відповідальність за вчинене. Доросла позиція: «Нам разом треба розібратися, чому це сталося».
4. Залишати подія без наслідків. Чому? У здорової дитини є моральні орієнтири. Якщо вона не понесла розумне покарання і якимось чином не відшкодувала завдані збитки – в рамках своїх можливостей, вона може довго і сильно відчувати себе винуватою. Що може сказати дорослий: «Таке буває, ми всі робимо помилки, часто через незнання або через те, що не подумали про наслідки. Давай подумаємо, як ти можеш відшкодувати збиток, який ти завдав цим вчинком».
5. Посилено соромити дитину. Чому? Викриття вчинку і його наслідки вже в значній мірі пробуджують сором. Коли дитину батьки занадто соромлять, вони таким способом звільняється від власного сорому і відповідальності за подію і «завантажують» ним іншого. Так проявляється небажання допомагати дитині в тому, що допоможе зрозуміти причини вчинку, і бажання просто залякати або засоромити (виникає «щоб не кортіло надалі»). Від цього симптом йде всередину, і дитина просто краще приховує наслідки крадіжки, або симптом перетворюється в інший.
6. Звинувачувати в усьому тільки дитину. Чому? Велика частина відповідальності належить сім’ї, дорослих. Важливо виділити, де чия вина. Батькам добре б взяти відповідальність за власні дисфункціональні порушення, за порушення кордонів і несформованість адекватних норм і правил, тобто за причини вчинку. Дитина бере відповідальність за сам факт вчинення вчинку.
7. Обмежуватися тільки покаранням, прісоромлюванням або залякуванням. Чому? Це симптом певного неблагополуччя, і в ньому варто розібратися всією сім’єю або з допомогою психолога.
8. Думати, що тепер це назавжди «зіпсована» дитина і їй не можна довіряти. Чому?Якщо будете ставитися до цього як проблеми і всі разом її вирішите, то те, що сталося буде просто епізодом з його життя, складною подією, в якому його родина прийшла йому на допомогу. Якщо ви будете думати, що у всьому винен ваш «поганий» дитина, він може і далі несвідомо підтверджувати це виданий ярлик.

Як вчинити, якщо ви виявили у дитини речі, які не купували, або пропажу грошей?

1. Поцікавитися звідки речі, чиї, за яких обставин опинилися у дитини.
2. Сказати, що ви виявили пропажу грошей і вважаєте, що взяла їх дитина.
3. У разі виявлення крадіжки заспокоїтися і не панікувати.
4. Запитати, чи усвідомлює дитина, що вона зробила серйозний вчинок.
5. Назвати це крадіжкою, порушенням чужих кордонів, правил і закону.
6. Сказати, що з цим потрібно розібратися всій сім’ї.
7. Пропрацювати власні почуття – шок, розчарування, сором, злість, страх, тривогу.
8. Обговорити наслідки крадіжки і відшкодування збитку.
9. Розібратися з причинами.
10. Допомогти дитині організувати відшкодування збитку – можливо, спільно з сім’єю.

Як зайнятися профілактикою дитячого злодійства?

1. Коректно поводитися з межами всіх членів сім’ї («Це іграшки Іванка, ти не можеш їх брати, якщо він тобі не дозволяє», «Якщо ти хочеш взяти, тобі потрібно попросити»). Відповідно, якщо ви, дорослі, берете щось у вашої дитини, ви також питаєте. Без дозволу ви не залазите в її портфель, щоденники, сторінки в мережах, пошту. Особливо, якщо дитина не хоче вас туди пускати. Ідея «я просто хочу переконатися, що у нього все в порядку» не є підставою. Якщо ви це робите з цієї причини, значить, у вас вже є проблеми. Ваша дитина вам не довіряє, і ви для того, щоб вгамувати свою батьківську тривогу, порушуєте кордони своєї дитини, чим вчите її тому ж самому.
2. Відкрито обговорювати складнощі в сім’ї. «Давай бабусі не скажемо, а то вона засмутиться», «Тільки не кажи татові, він розсердиться» – якщо ви самі щось приховуєте, то ви вчите дитину приховувати і робити щось нелегально.
3. Дати дитині можливість отримувати вашу увагу, включеність і задовольняти важливі для неї потреби. Якщо ви не звертаєте уваги на саму дитину, і вона цікавить вас тільки функціонально – чи зробила уроки, чи помила підлогу, чи сходила на музику, то дитина буде шукати можливості залучити вас в свої проблеми.
4. Дитина бажано повинна зустрічатися з тим, що: їй ідуть назустріч і дають те, що вона просить; відмовляють, але вона може пояснити, як важливо їй те, що вона хоче, і домовитися; відмовляють, і їй доведеться прийняти цю відмову, бажано при цьому розділити її почуття. Якщо немає ніякої можливості отримувати те, що дуже потрібно, психіка завжди шукає обхідні шляхи.
5. Допомагати в подоланні минулих травм. Отримана навіть в ранньому дитинстві травма – дитина може про це не пам’ятати – без пропрацювання залишається в несвідомому дитини і може розігруватися при якихось обставинах для того, щоб на неї звернули увагу і допомогли цю травму пропрацювати і закрити.
6. Важливо – що б не трапилося, діти та інші члени сім’ї не повинні піддаватися насильству, презирству, «вигнанню»: «Все, ти не наша дочка тепер, йди!». Все це тільки підсилює травму. Ви – сім’я, і ви – дорослі, і ваше завдання допомогти тому, хто тільки починає жити.

Автор Ірина Млодік