Хмара Оорта

Хмара Оорта. Ідеї про існування пов’язаного з Сонцем сімейства комет висловлював ще на початку 70-х років XIX століття Джованні Ськіапареллі. У 1950 році голландський космогоніст Ян Оорт, проаналізувавши розподіл орбіт відомих тоді комет, виявив, що великі напівосі їх первинних орбіт групуються до області, віддаленої на відстань більше 200 тис. а. о. Оорт припустив, що Сонячна система оточена гігантською хмарою кометних тіл (за його оцінкою що налічує до 10¹¹ тіл), що знаходяться на відстанях від 20 тис. до 200 тис. а. о. На рис. 1.6 показано ймовірне розташування хмари Оорта.

Якщо в 1950 р. Оорт виходив з припущення про те, що ці тіла були «покинуті» на такій відстані в результаті вибуху гіпотетичної планети (яка раніше нібито існувала на місці сучасного головного поясу астероїдів), то вже в 1951 прийшов до висновків, які відповідають сучасним уявленням.

Рис. 1.6. Хмара Оорта.

Вважається, що в процесі зростання планет-гігантів (в першу чергу Юпітера і Сатурна) при досягненні ними досить великої маси гравітаційні збурення стають настільки сильними, що починається масовий викид ними планетозималей з найближчих до їх орбіт кільцевих зон.

Не всі вони увійшли до планет і тіл, що знаходяться в цих зонах, деякі відлетіли в зовнішні області Сонячної системи. Хмара, яку склали мільйони таких крижаних тіл, надалі стали називати хмарою Оорта. Це гігантський резервуар, в якому знаходяться кометні тіла, і з якого вони потрапляють у внутрішню область нашої планетної системи, змінюючи свої орбіти під дією близьких до Сонця зір або гігантських газопилових хмар.

Наявністю поясу Койпера і хмари Оорта пояснюються особливості орбіт короткоперіодичних і довгоперіодичних комет. Орбіти короткоперіодичних комет лежать в одній площині з планетами Сонячної системи. Такі комети сформувалися на «околиці» Сонячної системи одночасно з планетами, і належать вони поясу Койпера. А орбіти довгоперіодичних комет, які походять із хмари Оорта, можуть бути розташовані як завгодно.