Киев в произведениях зарубежных писателей.

Литература вне времени и политики. Мы знаем, что многие писатели с мировым именем были восхищены величием и красотой Украины, которая вдохновила их на создание литературных шедевров; часто бывали здесь, увлекались творчеством Т.Г.Шевченко. Поэтому я считаю, что наша задача на данном этапе - сделать всё от нас зависящее, чтобы развить у учащихся чувство уважения к нашей стране, её самобытной культуре и гордости за неё.

Відомий поет Павло Арсенович Грабовський (1864-1902) колись з великим болем написав вірш, що примушує й сьогодні замислитися над долею батьківщини.

Оце читав я про світи,

Про всякі землі та країни;

Бажав хоч стрічечку знайти

Про долю нені-України.

Вона знайшлась – перечитав;

Не зрозумів проте ніколи.

В умі болючий запит став:

Мій рідний краю, де ми, що ми?

Чи ти зірнеш коли ясніш,

Чи мовчки в темряві загаснеш?

Чи є над тебе де сумніш,

Чи є над тебе де нещасніш?

Сделаем попытку доказать, что наш славный соотечественник напрасно отказывал родному краю во всемирной славе. Нам есть чем восхищаться, и прежде всего – златоверхим Киевом. Древняя русская столица, говорят, самая близкая к небу. Её называют вторым Иерусалимом и одним из домов Божьей матери. Неравнодушными были к нашей столице Есенин, Достоевский, Толстой.

О.С.Пушкін перебував у Києві в лютому – березні 1821 року. Він приїхав до столиці України з Кам`янки, де гостював у родині декабристів Раєвських-Давидових. Великий поет відвідував історичні місця Києва: гору Щекавицю, Аскольдову могилу, Софіївський собор та ін. Враження від побаченого втілилися у його творчості. Так, дізнавшись, що на горі Щекавиці був похований князь Олег, поет створив «Пісню про віщого Олега». Київська тематика ніби огортає поему «Руслан і Людмила», що починається та завершується саме тут, у столиці Київської Русі.

Оноре де Бальзак вперше побував у Києві наприкінці 1847 року, коли гостював в Україні у майбутньої дружини - графині Евеліни Ганської. В листі до сестер автор «Людської комедії» писав: «І ось, нарешті, я побачив південний Рим, татарське місто з трьомастами церквами, багатствами Лаври і святою Софією. А навкруги – українське степове безмежжя. Зовсім не зайве глянути хоч раз на це». Навіть Бальзак відчував себе тут прочанином: для нього Київ – святе місто, подібне до Рима – вічного міста.

Письменник був здивований тим, що кияни знали, читали, шанували його і тому зустрічали дуже люб`язно. «Уявіть собі, - пише він далі тим самим адресатам, - один багатий селянин прочитав усі мої твори і щонеділі ставить святому Миколі за мене свічку. Щоб побачити мене ще раз, він пообіцяв усім слугам Евиної сестри чимало грошей, якщо вони сповістять його, коли я знову сюди приїду». Цей епізод – певний показник духовно-інтелектуального стану української столиці, що й тоді не була якимось задвірком цивілізації.

Анна Ахматова - російська поетеса, походженням, життям пов`язана з нашою батьківщиною, зокрема з Києвом. Тут вона була з родиною ще у п`яти-річному віці, згодом, у 1906-1907 роках, закінчила останній клас гімназії, у 1908-1910 роках навчалася на юридичному відділенні Київських жіночих курсів. На Хрещатику восени 1909 року вона дала згоду поетові Миколі Гумільову стати його дружиною. «Вінчалися ми за Дніпром у дерев`яній церкві. В той же день Уточкін літав над Києвом, і я вперше побачила літак..» - писала Ганна Горенко.

Анна Ахматова мала намір об`єднати свої ранні поезії в окремий розділ «Передвечір`я. З першого (Київського) зошита». Цей задум не був здійснений, проте деякі вірші з нього увійшли до збірки «Вечір» (1912), яку розпочинав невеликий цикл «З першого (Київського) зошита». Таким чином поетеса вказала на місто, що мало вплив на формування її як митця. І надалі після кожного приїзду Ахматової до Києва з`являлися або записи у щоденнику, або вірші.

Інтерес поетеси до української столиці не минає. Творчість Ахматової привертає увагу українських письменників-перекладачів. На її честь названа вулиця.

Райнер Марія Рільке.

Відомий австрійський поет, на початку червня 1900 р. прибув до Києва, де провів два тижні, а потім ще й подорожував Україною. Наша столиця та «край чудової України» зацікавили митця настільки, що він хотів назавжди оселитися у Києві.

Зміни у світогляді поета відбулися під впливом київських вражень. «Часослов» – збірка молитов та псалмів – написана від імені київського ченця, який схвильовано та піднесено звертається до Бога. Науковці стверджують, якби не Київ, Рільке не створив би свого «Часослова». А ось що писав він до матері влітку 1900 р.: «Мамо! Я вже два тижні у Києві. Перед цим побував у Ясній Поляні, родовому маєтку Л.Толстого. Безперечно, Київ - то є найсильніші враження. Це «місто близьке до Бога». Я б хотів тут оселитися назавжди. Тут мені відкрилася «одвічна руська сутність», насамперед пам`ятки культури давнього. А які тут церкви і собори, в них багато старих картин і дорогоцінних реліквій. Подумаю колись здійснити переклад перлини давньоруської літератури «Слова о полку Ігоревім». А велична Лавра, її келії. Це не передати словами.»

Михайло Булгаков народився у Києві. Він став російським письменником, проте ніколи не забував, що з рідного міста він попрямував у далеку подорож життя.

У 1923 р. з`явився нарис Булгакова «Київ – місто», де йшлося про жахливі події 1917-1920 років, коли кияни пережили чотирнадцять переворотів, «розбили три мости через Дніпро, причому Ланцюговий – ущент. із води замість розкішної споруди – гордощів Києва – стирчать тільки сірі похмурі бики».

Та пам`ять Булгакова, справжнього шанувальника Києва, зберегла неповторний, величний, знайомий з дитинства вигляд столиці: «По весні зацвітали білою барвою сади, одягався у зелень Царський сад, сонце вдиралося в усі вікна, запалювало в них пожежі. А Дніпро! А заходи! А Видубецький монастир на схилах. Зелене море уступами збігало різнокольорового ласкавого Дніпра. Чорно-сині густі ночі над водою, електричний хрест Св. Володимира, що висить у височині.»

У Булгакова столиця мовби сяє: «Місто прегарне, місто щасливе. Понад Дніпром, що розлився, весь у зелені каштанів, увесь у сонячних плямах».

У митця зберігається ставлення до міста як до чогось дуже близького, рідного, з чим зв`язки ніколи не обірвуться. Для Михайла Булгакова та його героїв Київ залишився Містом з великої літери.

М.Булгаков написав: «Коли небесний грім (навіть небесному терпінню є межа) вб`є всіх до одного сучасних письменників і з`явиться років через 50 новий, справжній Лев Толстой, буде створена гідна подиву книга про великі бої у Києві.»

Майже через півтора року митець сам створив таку книгу – це був роман «Біла гвардія».

Ми бачимо релігійно-філософське розуміння Міста як місця, що ніколи не буде безлюдним. Попри випробування мечем життя Києва вічне. У Михайла Булгакова Місто живе духовним життям повнішим і насиченішим, ніж люди, які під час війни мріють не загинути фізично.

Київ усіма своїми визначними пам`ятками попереджає, застерігає, віщує: коли народ втрачає душу й розум, він перетворюється на «чорний натовп, який борсається», і тоді його очікує лише повний занепад, тому що ним керує ненависть і страх.

Михайло Булгаков, син священика, добре знав і Біблію, і Храм, і шлях до нього. Тому й Київ у нього – місто Боже, «новий Єрусалим», якому і церков не треба, бо він сам – головна церква держави.

Як бачимо, яскравий феномен Києва не може залишити байдужим нікого. Якщо корені родоводу людини сягають в українську землю, її бентежить прапам`ять цього святого для кожного українця міста.