Видатні педагоги

Давидов Василь Васильович (1930—1998) — російський психолог, доктор психологічних наук, академік. Автор робіт у галузі теорії навчальної діяльності. Спільно з Д. Ельконіним розробив теорію розвивального навчання. Експериментально обґрунтував вимоги до відбору змісту початкової освіти. Основні праці: Види узагальнення в навчанні (1972), Проблеми розвивального навчання (1986), Теорія розвивального навчання (1996) та ін. Духнович Олександр Васильович (1803—1865) — український культурний діяч, письменник, педагог. Виступав за створення шкіл для народу з викладанням рідною мовою. Метою виховання вважав формування моральної особистості, здатної виконати обов'язки громадянина й патріота. Основні праці: Книжица читальная для начинающих (1847), Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских (1857) та ін. Дьюї Джон (1859—1952) — американський філософ, психолог і педагог. Розробив прагматистську методологію у галузі логіки та теорії пізнання. Надавав великого значення сімейному вихованню та залученню батьків до вирішення педагогічних завдань. Засновник “Асоціації батьків і вчителів”. Прибічник педоцентристської теорії та методики навчання. Основні праці: Вступ у філософію виховання (1921), Психологія й педагогіка мислення (1922), Школи майбутнього (1922), Школа й дитина (1923), Школа й суспільство (1925) та ін Ельконін Даниїл Борисович (1904—1984) — український і російський психолог, доктор педагогічних наук, професор, учень Л. Виготського. Розробляв положення культурно-історичної теорії щодо вирішення широкого кола проблем дитячої психології. Теоретик соціально-психологічної природи гри дитини. Автор періодизації психічного розвитку дитини. Розробив ефективний метод навчання грамоти на основі звукового аналізу слів. Основні праці: Дитяча психологія (1960), Психологія гри (1978), Вибрані психологічні праці (1989) та ін. Ельконін Даниїл Борисович (1904—1984) — український і російський психолог, доктор педагогічних наук, професор, учень Л. Виготського. Розробляв положення культурно-історичної теорії щодо вирішення широкого кола проблем дитячої психології. Теоретик соціально-психологічної природи гри дитини. Автор періодизації психічного розвитку дитини. Розробив ефективний метод навчання грамоти на основі звукового аналізу слів. Основні праці: Дитяча психологія (1960), Психологія гри (1978), Вибрані психологічні праці (1989) та ін. Квінтіліан Марк Фабій (прибл. 35—96 до н. є.) — давньоримський педагог, теоретик ораторського мистецтва. Наголошував на особливому значенні виховного впливу дорослих (батьків, годувальниці, педагога) на дитину, її позитивних емоцій у процесі пізнання навколишнього світу. Основна праця: Виховання оратора. Кей Елен-Кароліна-Софія (1849—1926) — шведська громадська діячка, педагог, публіцист, прихильниця ідей вільного виховання. Одним із актуальніших громадських завдань вважала створення нового покоління освічених матерів. Мету виховання вбачала не в накопиченні знань, а в загальному розвитку дитини. Основні праці: Століття дитини (1910), Мати й дитя (1915) та ін. Кергомар Поліна (1838—1925) — французький педагог, теоретик і практик дошкільного виховання. Автор програм для дошкільних закладів. Організатор материнських шкіл у Франції, редактор журналу “Друг дитинства”. У Франції існує премія для вихователів дошкільних закладів імені П. Кергомар. Основна праця: Дошкільне виховання та дитячі садки у Франції (1886—1895) Коменський Ян-Амос (1592—1670) — чеський мислитель-гуманіст, педагог, громадський діяч. Засновник наукової педагогіки. Розробив основи дидактики. Обгрунтував значення виховання дітей дошкільного віку — ідею материнської школи. Мету виховання вбачав не лише у здобутті знань, а й у формуванні моральних якостей, серед яких найважливішими вважав справедливість, помірність, мужність. Основні праці: Велика дидактика (1633—1638), Відкриті двері мов (1631), Пансофічна школа (1651), Світ чуттєвих речей у картинках (1658) та ін. Кононко Олена Леонтіївна — український психолог, доктор психологічних наук, професор. Досліджує проблеми особистісного розвитку дошкільників. Керівник авторського колективу Базового компонента дошкільної освіти. Основні праці: Я сам (1983), Щоб особистість здійснилась (1991), Соціально-емоційний розвиток особистості в дошкільному дитинстві (1998), Психологічні основи особистісного становлення дошкільника (2000) та ін. Конфуцій, Кун Фунзци (551—479 до н. є.) — давньокитайський мислитель, мораліст, педагог. Засновник першої в Китаї приватної школи. Великого значення надавав вихованню та освіті як важливому засобу морального удосконалення людини. Етичні та педагогічні погляди містяться у книгах “Лі цзі” (“Книга етики”) та “Лунь юй” (“Бесіди і судження” — записи бесід Конфуція з учнями). Корчак Януш (Генрік Гольшміт) (1878—1942) — польський педагог-гуманіст, дитячий письменник, громадський діяч. З 1911 р. — директор “Будинку сиріт” у Варшаві. У серпні 1942 р. разом із вихованцями й усім персоналом “Будинку сиріт” загинув у концтаборі Треблінки. Автор системи гуманістичного виховання дітей. Основні праці: Право дитини на повагу (1929), Як любити дітей (1920), Король Матіуш І (1923), Коли я знову стану маленьким (1925), Щоденник (1942) та ін Локк Джон (1632—1704) — англійський філософ, психолог і педагог. Автор емпірико-сенсуалістської концепції розвитку. Найважливішим у вихованні вважав формування характеру й волі у дітей, їх моральне виховання. Переконаний прихильник домашнього виховання. Основні праці: Про виховання розуму (1687), Думки про виховання (1692) та ін. Макаренко Антон Семенович (1888—1939) — український педагог і письменник. Автор теорії колективу, якому надавав вирішального значення в розвитку особистості. Досліджував проблеми трудового, сімейного виховання. Основні праці: Педагогічна поема (1933—1935), Книга для батьків (1937) та ін Монтессорі Марія (1870—1952) — італійський педагог-гуманіст, лікар. Автор оригінальної системи виховання й навчання дітей, яку впроваджувала у закладах нового типу — “Будинках дитини”. Прибічниця теорії вільного виховання. Розробила дидактичний матеріал для сенсорного і розумового розвитку дитини, відомий у всьому світі. Основні праці: Педагогічна антропологія (1905), Метод наукової педагогіки (1909), Самовиховання й самонавчання у початковій школі (1922), Всотуючий розум (1949) та ін. Мор Томас (1478—1535) — англійський гуманіст, державний діяч і письменник. У творі “Утопія” (1516) змалював картину ідеального суспільного ладу, заснованого на ідеї соціальної справедливості, у якому діти отримують обов'язкове суспільне виховання та здобувають освіту рідною мовою Оберлін Йоганн-Фрідріх (1740—1826) — французький філософ і педагог. Засновник перших громадських закладів для дітей дошкільного віку у Франції — “В'язальних шкіл”. Поділяв погляди Й.-Г. Песталоцці, філантропістів. Піаже Жан (1896—1980) — швейцарський психолог, засновник Женевської школи генетичної психології. Вивчав походження і розвиток інтелекту дитини, формування фундаментальних понять, особливості дитячої логіки і світогляду. Основні праці: Мислення і мова дитини (1923), Моральні судження дітей (1932) та ін. Песталоцці Йоганн-Генріх (1746—1827) — швейцарський педагог-демократ, гуманіст. Автор теорії елементарної освіти, яка передбачає гармонійний розвиток усіх сил і здібностей людини. Висунув ідею розвивального навчання, сформулював дидактичні принципи послідовності й поступовості у навчанні. Основоположник методики початкового навчання рідної мови, арифметики, елементарної геометрії, географії. Прибічник природовідповідного виховання. Основні праці: Метод. Пам'ятна записка Песталоцці (1800), Як Гертруда вчить своїх дітей (1802), Книга матерів (1803) та ін. Пирогов Микола Іванович (1810—1881) — російський та український лікар, просвітитель і педагог. Попечитель Одеського, пізніше Київського навчальних округів. Автор духовно-моральної концепції, в основі якої моральні цінності. Ними визначались завдання і зміст виховання національної самосвідомості, мета і зміст освіти, дидактика й методика. Основна праця: Питання життя (1856). Платон (427—327 до н. є.) — давньогрецький філософ, учень Сократа. Засновник Академії — філософської школи, де вивчались, крім філософії, математика, діалектика, космологія, антропологія, етика і риторика. За Платоном, виховання та освіта не лише визначають правильну соціальну організацію людей, а й дають людині справжню свободу і можливість правильно орієнтуватися у світі вічних духовних цінностей. Основні праці: Держава, Закони Руссо Жан-Жак (1712—1778) — французький письменник-просвітитель і філософ, теоретик вільного виховання. Вважав, що виховання має слідувати за “природою людини” відповідно до вікових та індивідуальних особливостей. Основні праці: Юлія, або Нова Елоїза (1761), Еміль, або Про виховання (1762) та ін. Савченко Олександра Яківна — український педагог, доктор педагогічних наук, професор. Досліджує проблеми дидактики, методики початкової освіти, підготовки дитини до школи. Автор підручників для початкової школи. Основні праці: Навчально-виховний процес у малокомплектній школі (1988), Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів (1982), Розвивай свої здібності (1995), Дидактика початкової школи (1999) та ін. Симонович Аделаїда Семенівна (1844—1933) — російський педагог, організатор дитячих садків та елементарних шкіл у Петербурзі й Тифлісі, редактор і видавець журналу “Дитячий садок”. Теоретична та практична діяльність ґрунтувалася на системі Ф. Фребеля, а також на ідеї народності. Основна праця: Дитячий садок (1907 Сковорода Григорій Савич (1722—1794) — видатний український філософ, поет, педагог. Вважав, що виховання слід спрямовувати відповідно до природних особливостей дітей, а виховувати мають право люди гуманні, чуйні, чесні, яких хотіли б наслідувати вихованці. Основні праці: притчі “Байки Харківські”, “Благодарний Еродій” та ін Сухомлинський Василь Олександрович (1918—1970) — український педагог, заслужений вчитель, кандидат педагогічних наук, чл.-кор. АПН СРСР. Автор педагогічної системи, заснованої на принципах гуманізму, визнанні дитини найвищою цінністю. Основні праці: Як виховати справжню людину (1957), Моральні заповіді дитинства і юності (1966), Сто порад вчителю (1965—1967), Серце віддаю дітям (1969), Павлинська середня школа (1969), Розмова з молодим директором школи (1973) та ін Ушинський Костянтин Дмитрович (1824—1870) — російський педагог, засновник наукової педагогіки. Автор концепції народності виховання. Розробив антропологічні засади навчально-виховного процесу. Мету виховання розглядав як формування активної творчої особистості, що передбачає підготовку до розумової і фізичної праці як вищої форми людської діяльності. Основні праці: Про народність у суспільному вихованні (1857), Праця в її психічному і виховному значенні (1860), Дитячий світ (1861), Рідне слово (1864), Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології (1868—1869) та ін. Фребель Фрідріх (1782—1852) — німецький педагог, автор оригінальної системи суспільного дошкільного виховання, засновник дитячого садка як закладу для виховання дітей дошкільного віку. Послідовник Й.-Г. Песталоцці. Основні праці: Виховання людини (1826), Материнські й пестливі пісні (1843) та ін. Холл Стенлі (1844—1924) — американський психолог, засновник педології, яка грунтується на ідеї педоцентризму. Організатор першого у США Інституту дитячої психології (1889). Дослідник проблем дитячої і педагогічної психології. Основні праці: Юність (1904), Проблеми виховання (1911) та ін Штейнер (Штайнер) Рудольф (1861—1925) — австрійський філософ, педагог, засновник антропософії, основоположник вальдорфської педагогіки. Трактував виховання як процес метаморфоз, за яких попередня стадія розвитку дитини відроджується на наступній в якісно іншому стані. Основні праці: Філософія свободи (1894), Виховання дитини з точки зору духовної науки (1907), Методика навчання та передумови виховання (1924) та ін. Штерн Вільям (1871—1938) — німецький психолог і філософ, один із засновників диференціальної психології. Дослідник психологічних закономірностей дитячої гри та проблеми обдарованих дітей. Основна праця: Психологія раннього дитинства до шестилітнього віку (1915 Ядешко Віра Йосипівна (1927—2000) — російський педагог, кандидат педагогічних наук, професор, дослідниця проблем мовленнєвого розвитку дитини та підготовки педагогічних кадрів у галузі дошкільної педагогіки. Керівник творчих колективів з розробки програм з педагогічних дисциплін для педінститутів. Основні праці: Розвиток мови дітей від 3-х до 5-ти років (1966), Дошкільна педагогіка (1980)