Технологія формування громадянської позиції учнів з особливими потребами

Подальший розвиток демократичного і правового суспільства, зростання темпів трансформації суспільних відносин, вимагає нового підходу до виховання сучасного громадянина, формування його активної громадянської позиції, становлення почуття власної гідності, моральних ідеалів, внутрішньої свободи.

Сучасні тенденції розвитку України як демократичної правової держави актуалізували проблему громадянського виховання особистості в суспільстві. Перед соціальними інституціями освіти поставлено завдання:

– формувати громадянина, найвищою цінністю якого є любов до Батьківщини та свого народу.

Як вказано в педагогічному словнику: «Громадянськість – це усвідомлення кожним громадянином своїх прав і обов’язків щодо держави, суспільства і почуття відповідальності за їх становище». Звідси, громадянське виховання спрямоване на формування особистості, яка відповідально ставиться до власних громадянських обов'язків, глибоко усвідомлює, що від її дій залежить як і власне життя, так і доля близьких людей, народу і держави. Отже, в процесі громадянського виховання формується громадянин держави, від суспільної активності якого залежатиме доля нашої країни, її майбутнє.

У «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності» зазначається, що «громадянське виховання ­– це процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політико, юридично дієздатною та захищеною».

Національне та громадянське виховання має забезпечити всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток здібностей і обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, формування громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності.

Суспільна потреба у громадянському вихованні молодої особистості займає важливе місце у низці державних документів (Конституція України; Закон України «Про освіту» ; Закон України «Про загальну середню освіту»; Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ ст.); Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти; Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності та ін.), у яких зазначено, що підготовка учнів підліткового віку до відповідального життя та діяльності у демократичній правовій державі є пріоритетним напрямом освіти.

Формування активної громадянської позиції молодої особистості одночасно органічно поєднується з вихованням здатності до критичного мислення, уміння відстоювати свої права та переконання, усвідомлювати свої обов’язки, виявляти толерантність до поглядів іншої людини, керуватися у вияві соціальної та громадянської активності демократичними принципами. Саме на базі демократичних цінностей, як зазначається у Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, можливе об’єднання різних етносів і регіонів України задля розбудови й вдосконалення суверенної, демократичної держави та громадянського суспільства.

Сучасна законодавча і нормативна база демократичної держави визначає громадянина як людину, яка реалізовує і захищає свої конституційні громадянські права і свободи, дотримується існуючого порядку і разом з тим критично і вимогливо ставиться до влади, бере активну участь у суспільно-політичному житті держави з метою захисту демократичних цінностей і громадянських свобод.

Звідси, виховуючи громадянина, необхідно формувати у нього комплекс інтегрованих якостей особистості, навчити його приймати обгрунтовані рішення, бути відповідальним, брати участь у вирішенні соціальних проблем. Адже ці складові є основою формування його активної громадянської позиції.

Для формування засад активної громадянської позиції особистості найоптимальнішим є підлітковий вік, період самоствердження, дієвого формування соціальних інтересів і життєвих ідеалів.

Ефективність формування активної громадянської позиції підлітків, як підтверджують результати дослідження, значним чином залежить від застосування інноваційних та інтерактивних педагогічних технологій в системі виховної роботи, зокрема технології проектної діяльності, до якої залучаються не тільки учні, батьки, вчителі, але й громадськість – державні органи влади та місцевого самоврядування, працівники правоохоронних органів, громадські організації, засоби масової інформації, культурно-освітні заклади тощо. Ці соціальні інституції спроможні істотно впливати на розвиток особистості підлітка, формування його громадянських якостей та становлення громадянської позиції.

На сучасному етапi проблемою громадянського виховання займаються провiднi науковцi АПН України. Ними було розробле­но проект Концепцiї громадянської освiти в Українi, у якому наголошується, що весь освiтнiй процес у навчально-виховних закладах має бути насичений рiзними аспектами громадянського виховання.

Щоб упровадити цю iдею в життя, вчитель сам повинен стати для учнів взірцем громадянина i патріота своєї держави, адже дуже дiєвими, особливо у вихованнi маленьких дiтей, є соцiально-психологiчнi методи (наслiдування, приклад, переконання).

Такому вчителю мають бути притаманнi:

• визначена, чiтка громадянська позицiя, що базу­ється на повазi до основ конституцiйного ладу держави;

• демократичний стиль педагогічної роботи — розумiння й сприйняття розмаїття думок i точок зору, умiння чути та пiдтримувати власну думку дитини, висока комунiкативна культура;

• знання i використання на практицi сучасних iнтерактивних технологiй, що передбачає залучення учнiв до творчої участi в освiтньому процесi.

Ефективнiсть формування громадянської компетентностi залежить від вибраних педагогом технологiй, форм i методiв. Прiоритетну роль у своїй педагогiчнiй дiяльностi необхідно вiдводити активним методам i формам, що грунтуються на демократичному стилi, сприяють формуванню критичного мислення, iнiцiативи, творчостi, розвивають умiння мiркувати, аналiзувати, ставити запитання, шукати власнi вiдповiдi, робити висновки, брати участь у громад­ському життi.

Найбiльш ефективними для формування громадян­ської компетентностi є колективнi творчi справи; ви­користання проектних, iнтерактивних, iнформацiйно-комунiкативних технологiй.

Прiоритетними у цій роботi педагога вважаються:

• методи формування свiдомостi особистостi (бесiди, розповiдi, пояснення, диспути, дискусiї, екскурсiї, чи­таннянауково-популярної, художньої лiтератури, метод прикладу, робота з батьками);

• методи організації дiяльностi й формування досвiду суспiльної поведiнки (громадська думка, громадське доручення, створення виховних ситуацiй, безпосередня участь у громадському життi);

• методи стимулювання поведiнки й дiяльностi (метод проблемних ситуацiй, змагання, моральнi й матерiальнi заохочення).

Громадянську освiту можна впроваджувати як на­вчальний предмет, як мiжпредметну форму взаємодії, як змiст позакласної та позашкiльної дiяльностi.

Громадянське виховання в рамках виховної системи школи має спиратися на загальнолюдські, вічні моральні цінності. Такими є наступні фундаментальні поняття:

Земля – спільний дім людства XXI століття.

Земля людей і живої природи.

Вітчизна- єдина, унікальна для людини Батьківщина, дана йому долею, дісталася йому від предків.

Сім'я - початкова структурна одиниця суспільства, перша людська спільність дитини та природне середовище його розвитку.

Праця - основа людського буття, вид діяльності, адекватний сутності людини.

Знання - результат старанної і, перш за все, творчої праці, могутній засіб розвитку особистості.

Культура - духовне і матеріальне багатство, накопичене розвитком людських цивілізацій.

Людина - вища, абсолютна цінність, «міра всіх речей», об'єкт, суб'єкт і результат виховної системи школи.

Центральне місце у виховній системі школи має займати формування громадянської компетентності школяра: відповідального ставлення до природи, до себе, як складової частини природи і суспільства, до оточуючого нас матеріального світу, до живих істот навколо нас. Неодноразово, у своїх роботах В. О. Сухомлинський стверджував, що «…в житті людини має бути щось найголовніше, що стоїть вище від усіх повсякденних турбот, тривог, пристрастей». І далі: «Ставлення до ідеї Батьківщини як до священного й найдорожчого облагороджує всі людські почуття, зближує, ріднить людей, очищає душі від усього, що принижує гідність».

В. О. Сухомлинський чітко визначає теоретичні засади виховання громадянських почуттів у школярів:

– це, передусім, створення дитиною радостей для інших людей і переживання особистого щастя й гордості у зв'язку з цим;

– по-друге, творення й збереження краси в усіх її багатогранних проявах;

– по-третє, громадянське ідеологічне багатство діяльності дитини в колективі, взаємовідносини між дітьми й іншими, позашкільними колективами;

– по-четверте, культивування й розвиток співчуття, жалості (не біймося цього слова й тих благородних почуттів, які воно несе!) до всього живого й красивого, розвиток сердечної чуйності до прекрасного в природі;

– по-п'яте, розвиток високої інтелектуальної культури – думок, почуттів, переживань, що хвилюють душу людини, коли вона пізнає навколишній світ, минуле й сучасне людства, матеріальні й духовні багатства Вітчизни, душу свого народу, цінності мистецтва, особливо сучасної літератури.

Пріоритетним у виховній роботі В. О. Сухомлинський вважав патріотичне виховання, формування громадянина, «піклування про громадянську лінію усього процесу виховання». Майстерність виховання, на його думку, і полягає в тому, щоб громадянське, патріотичне життя починалося для людини з малих років. «Ми домагаємося, – писав він, щоб у дитини і підлітка боліло серце за те, що відбувається навколо неї і поряд з нею, щоб вона з дитинства пережила, відчула громадянські радощі, громадянські прикрощі», «щоб кожен вихованець відчув особисту причетність до долі народу, пройшов урок громадського піклування про інтереси народу, перехворів, перестраждав за те, що особисто його ніби не стосується».

У системі виховної роботи Василя Олександровича Сухомлинського чітко визначалася перспектива поступового розширення громадянського бачення світу – «від сім'ї, школи, села, району, області до горизонтів країни, Батьківщини», проводилися уроки громадянськості, вечори «Вчися бути справжнім громадянином», дискусії «Можна, не можна, можна». Отож, В. О. Сухомлинський підкреслював думку про те, що вихованець стає громадянином тільки тоді, коли живе долею Вітчизни.

На уроках, класних годинах потрібно навчати дітей способам ділового і особистісного спілкування, співробітництва, толерантній і коректній формі зауважень, відстоювання власної думки без використання недоброзичливих суджень та оцінок, а також, роз'яснню можливих способів поведінки, які виражають бажання надати допомогу людям, підтримати ініціативу інших, учити справедливому ставленню до зауважень партнера, вчити умінню аргументувати заперечення, умінню переконувати партнера. Така робота поєднується з встановленням правил поведінки дитини в школі, в родині, у громадських місцях.

Виховуючи громадянина, формуючи його громадянську позицію, варто пам’ятати про рівень його політичної та правової культури. Адже політична грамотність, правова культура загалом стимулюють громадянську активність, роблять кожного громадянина не пасивним спостерігачем подій, які відбуваються в країні і світі, але й їхнім активним учасником. Головну роль у цьому процесі відіграє система освіти, головною метою якої є виховання як самоповаги, так і поваги до законодавства, до державної мови, до іншої особистості, формування громадянської відповідальності, забезпечення знань про політичні системи та владу на всіх рівнях суспільного життя, усвідомлення прав та обов’язків не тільки власних, а й іншої людини. Однак на практиці в Україні дуже часто політичні права і свободи громадян мають лише декларативний характер: обов’язкові для одних, не чинні для інших. Це зумовлює «своєрідне» ставлення до громадянських обов’язків. Демократичні права і свободи набувають характеру штучно створених, наявних на папері, або доступні тільки для обмеженої кількості громадян (наприклад, «люди при владі»). Така роздвоєність не тільки шкодить вихованню підлітків, але й зводить нанівець усі зусилля інституцій системи освіти у напрямку громадянського виховання особистості.

На сучасному етапі постає необхідність виховувати таких громадян, які б не лише добровільно дотримувались чинних законів, а й були спроможні конституційними методами боротися за нові, ефективніші закони. Вищою цінністю в структурі громадянської позиції є вільна особистість з розвиненим почуттям відповідальності, яке тісно пов’язане з почуттям громадянського обов’язку. Якщо обов’язок громадянина полягає в тому, щоб усвідомити державні, національні вимоги, трансформувати власні завдання та здійснювати їх, то якою мірою ці завдання виконуються – питання громадянської відповідальності. Саме тому в процесі формування громадянської позиції необхідно виховувати у підлітків не тільки почуття обов’язку, але й почуття відповідальності.

Формування виваженої громадянської позиції охоплює утвердження в міжлюдських стосунках гуманних почуттів (доброти, великодушності справедливості, щирості, сумлінності, взаємоповаги тощо). Важливого значення в гуманізації взаємин набуває толерантність як одна із громадянських якостей особистості.

Педагогіка толерантності має навчати підлітків вмінню аналізувати ситуацію, розвивати здатність до критичного самоаналізу, виховувати терпляче ставлення до інших думок та позицій. Саме гуманізація взаємин виводить громадянина з кола егоїстичних інтересів, залучаючи його до широкої спільної діяльності та виявляючи миротворче демократичне ставлення до співгромадян.

Спираючись на власний досвід, пропоную використовувати такі методи і засоби, як:

• розгляд картин, що відображають знайомі для дітей життєві ситуації, які демонструють настрій, стани, поведінку дітей у довкіллі (хвилювання, страхи, фізичний біль, образу) і реакцію старших людей або однолітків на ці стани самопочуття;

• читання художніх творів, зокрема народних казок, у яких змальовується певна ситуація, що втілює певний правовий зміст з наступним її обговоренням;

• вправи-практикуми: Нащо дітям права? Які обов'язки дітей? Чим відрізняються права дорослих і дітей? Що ти будеш робити, якщо ви гралися у великій купі піску, вона обвалилася і засипала хлопчика?

• ігри-вправи на актуалізацію «Я»: Хто у нас в класі найвідповідальніший? Кому можна доручити важливу справу?

• ігри-вправи, в яких дітям пропонують вирішення ситуацій з певним морально-правовим змістом;

• позитивна оцінка реальних проявів дітей, що відображає їхню громадянську спрямованість, чесність, гідність;

• конкурси на найкраще побажання, конкурс подарунків рідному місту, конкурс хвальків, чародіїв;

• дидактичні ігри: «Лото настроїв», «Підбери почуття», «Порівняй героїв казок».

Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки:

– національне відродження України гостро ставить проблему громадянського виховання особистості;

– важливого значення в системі роботи освітніх закладів набувають історично-культурні, трудові, морально-етичні, природні цінності, які містить довкілля регіону, свідома опора на прогресивні традиції народної педагогіки, спадщину видатних педагогів та сучасні концептуальні засади громадянського виховання в Україні.

Сьогодні, в складний час девальвації духовних цінностей, втрати ідеалів, дефіциту патріотизму, доцільно звернутися до педагогічних ідей і досвіду В. О. Сухомлинського, прислухатись до його мудрої поради «Займіться перспективою становлення Людини – громадянина».