Особистісно - творчий компонент

Особистісно-творчий компонент забезпечує інтерпретацію педагогічних нововведень в індивідуальній педагогічної діяльності педагога: створення власного інноваційного досвіду, адаптацію запозиченого досвіду до конкретних умов, професійно-особистісну самореалізацію педагога в інноваційній діяльності, врахування потреб і можливостей учнів і т.д. До особистісно-творчого компоненту інноваційної культури вчителя С.В. Сидоров відносить:

• вміння адаптувати запозичений інноваційний досвід до умов конкретного освітнього закладу, до особливостей дітей;

• вміння бачити перспективи розвитку інноваційних ідей в конкретних умовах їх реалізації;

• вміння об'єктивно оцінити свої можливості щодо впровадження педагогічного нововведення;

• здатність підвищувати свою кваліфікацію у відповідності з новими вимогами;

• вміння інтегрувати в своїй роботі традиційний і інноваційний досвід, уникати «шокових» оновлень;

• цілісність творчої інтерпретації педагогічного нововведення у своїй діяльності.

Компоненти інноваційної культури охоплюють аспекти оволодіння педагогом новими педагогічними цінностями, технологіями педагогічної діяльності, способами професійної взаємодії в нових умовах, рівнем участі в інформаційному обміні і новими можливостями професійно-творчої самореалізації, а приріст інноваційної культури - розвивати професійну його майстерність в цілому.

Вивчення основ фахової інноваційної культури педагогічних працівників вимагає аналізу таких категорій, як культура, пізнання, розвиток, творчість, інновація. Розглянемо ці поняття, які, на нашу думку, є найсуттєвішими у характеристиці особистості педагогічних працівників, що ведуть інноваційну діяльність. На основі теоретичного аналізу наукової літератури встановлено, що феномен "культура" багатозначний і характеризується складністю та багатовимірністю.

Серед великої кількості визначень поняття "культура" можна виділити такі основні положення: суть культури - гуманістична, людинотворча, яка полягає в конкретизації загальнолюдських цінностей щодо кожної людини; продуктом й одночасно творцем культури є людина; головне джерело культури - діяльність людини; культура вбирає в себе способи й результати діяльності людини. Культура розглядається як механізм, що регламентує й регулює поведінку й діяльність людини, а сама людина є її носієм і ретранслятором, тобто культура - специфічно людський спосіб буття, який визначає весь спектр практичної та духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою.

Наступне поняття, що розглядається нами як важливе у характеристиці особистості педагогічних працівників, що здійснюють інноваційну діяльність - це пізнання. Пізнання людиною світу - відображення предметів і явищ об'єктивної дійсності - неодмінна складова процесу засвоєння і збагачення культури. В ході оволодіння культурою в актах пізнавальної діяльності людини відбуваються постійні переходи від чуттєвого до розумового відображення об'єктивної дійсності. Багатство чуттєвого пізнання світу є необхідною передумовою змістових понять про його предмети і явища. Відчуваючи, сприймаючи і уявляючи навколишні предмети і явища, людина мислить, називає їх. Думаючи, вона відчуває, сприймає або уявляє об'єкти, яких стосуються ці думки. Тобто, у пізнавальній діяльності людини відбувається постійний перебіг психічних процесів - процесів відображення об'єктивної дійсності за допомогою центральної нервової системи. До них належать відчуття, сприймання, увага, пам'ять, уявлення, уява, мислення, мовлення, почуття і воля, які є основними механізмами засвоєння і збагачення культури в процесі розвитку особистості.

Щодо трактування поняття розвиток існують дві основні концепції: діалектико-матеріалістична (розглядає розвиток як перехід кількісного стану в новий якісний стан, єдність протилежностей) і метафізична (розвиток - зменшення або збільшення).

Розвиток особистості як психологічна категорія означає "складний і тривалий процес формування особистості як набування індивідом соціальної якості в спілкуванні і спільній діяльності з іншими людьми". При цьому кожна людина від природи має біологічні передумови для становлення своєї особистості. Ці передумови реалізуються в процесі соціалізації, одним із компонентів якої є засвоєння культурних надбань. Засвоєні культурні надбання відтворюють в особистості людські властивості і якості, що формувалися протягом всієї історії розвитку суспільства. Тому засвоєння культури є постійним перетворенням її узагальнених форм в індивідуальне багатство особистості, яке, у свою чергу, збагачує в процесі особистісного розвитку узагальнені форми культури. Таким чином, особистість - це не тільки результат розвитку культури, але й вона сама творить її. Це робить можливим розвиток особистості в процесі взаємодії культури, пізнання і творчості.

Високосвідома діяльність людини - творчість, спрямована на створення нових продуктів матеріальної і духовної культури (нові знання, оригінальні способи розв'язання певної проблеми, наукові відкриття, нові технології, високомистецькі твори тощо), які мають суспільно-історичну цінність, є невід'ємною складовою культури. Від сукупності здібностей і творчих обдарувань людини, її освітньо-кваліфікаційного і культурного рівня значною мірою залежить інноваційна активність суспільства.

Творче мислення - це перш за все таке мислення, результатом якого є відкриття принципово нового розв'язання якоїсь задачі. Критичне ж мислення є перевіркою запропонованих розв'язань із метою, припустімо, визначення галузі їх можливого застосування.

Таким чином, інноваційна культура особистості все більше й більше визначається сьогодні рівнем здатності тієї або іншої людини до творчого (продуктивного) й критичного (оцінюючого) мислення. Творче мислення спрямоване на створення нових ідей, а критичне виявляє їх недоліки. Зрозуміло, що для ефективного розв'язання інноваційних задач необхідні обидва види мислення, хоча використовуються вони порізно (як правило, ці функції всередині інноваційної команди беруть на себе різні її учасники), бо критичне мислення часто є немовби перешкодою для творчого мислення, і навпаки.

З огляду на те що глибокі соціальні, духовні й економічні зрушення, які відбуваються сьогодні в Україні, спонукають до реформи системи освіти, що має сприяти утвердженню людини як найвищої соціальної цінності, найповнішому розкриттю її здібностей, задоволенню різноманітних освітніх проблем, забезпеченню пріоритетності загальнолюдських цінностей, формуванню готовності вчителя до інноваційної діяльності, постає проблема формування інноваційної культури вчителя.

Вихідною базою інноваційної культури педагога є загальнокультурні якості особистості: 1) духовність, 2) громадянськість і 3) ерудиція, оскільки всі вони пронизують зміст освітнього процесу, складають його атмосферу і повинні поступово стати властивостями учнів.

Серед індивідуально-психологічних якостей педагогічних працівників що визначають рівень їх інноваційної культури за критерієм важливості, найвагомішими є: загальна професійна компетентність та ерудиція, самостійність, незалежність та оригінальність суджень, високий інтелект та аналітичний склад розуму, високий ступінь зацікавлення власною справою, пошук нових методів і прийомів роботи, духовний рівень особистості.

Інноваційна культура особистості формуєтьсядвома шляхами: стихійно і в результаті цілеспрямованої діяльності держави, соціальних інститутів, громадських організацій, науково-педагогічних колективів. Саме другий шлях повинен домінувати в контексті цілеспрямованої, послідовної, систематичної діяльності вказаних структур з формування певної системи інноваційних знань, умінь та навичок, системного мислення і позитивних почуттів особистості.

Шляхи формування інноваційної культури:

· розробка механізму формування конструктивного ставлення в суспільстві до нововведень як особливо значущою особистої та суспільної цінності (створення сприятливого інноваційного клімату в суспільстві, формування інноваційної толерантності і сприйнятливості);

· розпізнавання інноваційне обдарованих дітей, розвиток їх активності, уміння адаптуватися до складнощів навколишнього світу;

· розвиток творчих здібностей;

· реалізація креативного потенціалу самої людини - її суб'єкта;

· наявність потужного організаційно-управлінського та правового імпульсу в державі.

Для підвищення рівня інноваційної культури в школі доцільно створити належну інноваційну інфраструктуру, що має бути навчально-методичним і консалтинговим центром з питань інноваційної діяльності, в рамках якого забезпечуються організаційна, навчально-методична, експертна, консультативна, координаційна, контролююча, прогнозуюча, інтеграційна та управлінська функції. Їх системна реалізація є підґрунтям для вдосконалення інноваційної діяльності, підвищення педагогічної майстерності, формування сталих умінь і навичок учнів, розвитку відповідного рівня інноваційної культури

На цій основі фахову інноваційну культуру можна розглядати як складову професійної, педагогічної і психологічної культури педагогічних працівників, що складається із цінностей, смислів, настановлень, знань, умінь, навичок, способів творчої та інноваційної діяльності, спрямованих на зростання власної особистості.