1. Ну, от і все. Останній день навчання,
Шкільна лінійка, ще один урок.
Слова напутні і слова вітання,
Прощальний і останній наш дзвінок…
І на душі враз стало якось щемно —
Ми більше вже не будемо дітьми.
Відчули раптом, ясно й достеменно,
Що вже дорослі, всі дорослі ми.
Й відповідальні вже за долю власну,
За шлях, що самі виберем в житті.
За кожне слово, сказане невчасно,
За зустрічі й розлуки на путі.
За вчинки наші будемо радіти
І сумувати будемо одні.
Бо ми дорослі, ми уже не діти…
І перед нами всі шляхи ясні…
Лиш треба ту дорогу вибирати,
Що приведе до щастя і мети.
Легкого хліба в долі не прохати,
А з працею натхненною іти
І жити чесно, світло, з добротою,
Із сонечком в душі, щоб не було…
Іти завжди дорогою ясною
І до людей нести своє тепло.
Прощай, дитинство наше світанкове,
Уроки, друзі, радісні свята…
У школі в нас життя було чудове,
А школа нам і рідна, і свята…
2. Наше дитинство і юності роки
Так пролетіли швиденько, як мить.
В школі були вчителі і уроки,
Тут ми училися вчитись і жить.
В школі були друзі й перше кохання
Та неповторні веселощі й сміх,
Пісня крилата. А ось і прощання
З школою, з друзями — зразу для всіх.
Мрія звучить, як чарівна валторна,
Кличе в казковий і зоряний світ.
В кожного доля своя, неповторна —
Ми летимо в свій найперший політ.
Будь до нас, доленько, щира й прихильна,
Щедра на ласку і добрі діла.
Школа, де вчились, від нас невіддільна,
Бо в майбуття з нами разом пішла.
І у житті ніжним спогадом буде
Те, як були ми у школі дітьми.
Роки промчать, та ніхто не забуде
Школу, де вчилися й виросли ми.
3. Зі школою прийшла пора прощання
І щемно стало на душі у нас.
Тут на лінійці вже стоїть востаннє
Наш неповторний, рідний, дружний клас.
Ми летимо в майбутнє незнайоме,
Прощай назавжди вже, шкільна сім’я!
Чекає нас нове і невідоме
І жде нас доля — кожного своя.
І буде легко й важко нам летіти,
Але назад немає вороття.
Усі ми виросли, віднині ми не діти.
Змужнілі й сильні ідемо в життя.
Хоч досвіду життєвого немає,
Та є бажання і мета ясна.
Ніхто свого майбутнього не знає,
Але бринить у серденьку весна
І кличе нас в дорогу, закликає
До світлого й дзвінкого майбуття.
Десь щастя нас на кожного чекає
І ми сміливо летимо в життя!
Прощай, дитинство, юність легкокрила,
Нове життя всі скоро почнемо.
І напинає вітерець вітрила —
Назустріч долі ми полетимо!
Колись, вже потім, пригадаєм школу,
Як промінець від дзеркальця стрибав…
Та разом вже не будемо ніколи,
Бо час прощання враз для нас настав.
Візьмімося за руки на прощання,
Згадаймо нині, як колись було.
І збережім назавжди без вагання
Дитинну дружбу і душі тепло.
4. Звідсіль, від шкільного порога
Відправимось ми у політ.
Нас виведе світла дорога
В широкий і радісний світ.
Натхненно ми будем летіти
До мрій заповітних в житті.
І школа нам буде світити,
Мов зірка ясна на путі.
Бо ми не забудем ніколи
Уроки тепла й доброти.
У нас — все найкраще від школи.
То ж завжди нам сонцем світи!
Спасибі за мудрі уроки,
Прости за непослухи нас.
В життя ми вже робимо кроки
І нам відправлятися час.
Пора нам, пора відправлятись.
Чекають нас сотні доріг.
Душею ми будем вертатися
На рідний і милий поріг.
5. Дорослі стали ми, вчорашні діти.
Дзвінок востаннє нам сьогодні продзвенить.
І можна з цього й справді порадіти,
Але чомусь сумною стала мить.
Останній раз ми сядемо за парти.
І більше не прийдем сюди дітьми.
Відразу стало якось не до жартів.
Враз подорослішали й просвітліли ми.
Дитинство й юність в школі пролетіли.
Ми вчились тут, співали і жили.
Дорослими всі стати так хотіли
Й сьогодні ми до цього підійшли.
І ось поріг. За ним нові дороги.
Розлетимось по них, немов пташки.
А в серці сумніви, непевність і тривоги,
Й мереживом — незвідані стежки.
Нас не покличе дзвоник в рідні класи
Й лінійка вереснева буде не для нас.
Ще свіжі спогади. Й задумаєшся часом,
Як швидко у житті спливає час.
Та зустрічай усіх нас, доле світла,
Не дай зігнутися від нелегких проблем.
Веди до успіху, до перемог, до світла,
Не дай упасти під житейським тягарем.
Ми віримо, що буде все, як треба,
Щасливі зорі усміхнуться нам.
Нас кличе до польоту синє небо.
Ми летимо назустріч всім вітрам!