Плани конспектів для 9 класу

9 клас

ІНФОРМАТИКА

Усього — 35 год, 1 год на тиждень.

Урок №1

Тема. Інформатика. Інформація та її властивості

Мета: сформувати: поняття інформації, даних, інформаційного повідомлення; поняття про інформаційну надлишковість повідомлень; поняття про інформатику як науку та галузь діяльності людини; пояснити: способи подання повідомлень; способи оцінювання кількості інформації; розглянути: види повідомлень; одиниці вимірювання довжини двійкового коду: біт, байт, кілобайт, мегабайт, гігабайт, терабайт; правила техніки безпеки в кабінеті інформатики; навчити: визначати довжину двійкового коду повідомлення; розвивати п’янять, логічне мислення, увагу; виховувати інтерес до вивчення інформатики і суміжних дисциплін

Хід уроку

І. Організаційний етап

Ви починаєте вивчати новий предмет — інформатику. Інформатика — це широка галузь новітніх технологій, пов’язаних з інформаційною діяльністю людини. Інформатика як наука досить молода: вона сформувалась у другій половині ХХ століття, але вже стала необхідною складовою освіти сучасної людини. Англійський варіант назви інформатики звучить як Соmрutеr Sсіеnсе — комп’ютерна наука. Найвидатнішим досягненням у цій галузі було створення персональних комп’ютерів, які швидко стали невід’ємною частиною повсякденного життя. Завдяки комп’ютерам ви відкриваєте для себе не лише нові ігри та розваги, а й вікно в неосяжний світ Інтернету, у світ створення комп’ютерних зображень, текстів, різноманітних математичних обчислень.

Яку роль відіграють інформація, інформатика, інформаційні технології в житті сучасної людини? На це та інші питання ми спробуємо дати відповідь, вивчаючи тему «Інформація. Інформаційні процеси та системи» (тема розрахована на 2 уроки).

ІІ. Оголошення теми уроку, мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Інформатика

 Інформатика — це наука, яка вивчає структуру і властивості інформації, а також закономірності та методи подання, пошуку, зберігання, обробки та передачі інформації за допомогою комп’ютерних систем.

Термін інформатика походить від двох слів: інформація й автоматика.

Інформатика — комплексна наукова й інженерна дисципліна. Можна вважати, що вона виникла одночасно з першими спробами механізувати й автоматизувати розумову діяльність людини. Зародження інформатики припадає на ХVІІ століття, коли з’явилися перші механічні обчислювальні машини. Подальший розвиток інформатики також визначався ступенем розвитку інженерно-технічних можливостей людства. Отже, інформатика розвивається паралельно з технікою зв’язку, технікою автоматичного регулювання й керування (механічною, електромеханічною, електронною), технікою запам’ятовування, зчитування й запису, реєстрації, перетворення, опрацювання й передачі інформації.

Основа інформатики — інформаційні технології — сукупність засобів і методів, за допомогою яких здійснюються інформаційні процеси в усіх сферах життя й діяльності людини. Сьогодні у світі немає жодної науки, яка розвивалася б такими швидкими темпами, як інформатика.

2. Основні напрями розвитку інформатики

• Теорія інформації — вивчає властивості інформації та інформаційні процеси;

• математичне моделювання — вивчає методи обчислювальної і прикладної математики, їх застосування до досліджень у різних галузях людських знань;

• теорія штучного інтелекту — моделює способи мислення людини;

• системний аналіз — вивчає засоби підготовки й прийняття рішень;

• біоінформатика — вивчає інформаційні процеси в біологічних системах;

• соціальна інформатика — вивчає інформаційні процеси в суспільстві;

• розробка обчислювальних систем і програмного забезпечення;

• комп’ютерна графіка, анімація, засоби мультимедіа;

• телекомунікаційні системи й мережі;

• інформатизація виробництва, науки, освіти, медицини, торгівлі, промисловості, сільського господарства та інших галузей людської діяльності.

Роль інформатики в розвитку сучасного суспільства величезна. З нею пов’язаний початок принципових змін у галузі накопичення, передавання, опрацювання й використання інформації.

Постійне зростання можливостей комп’ютерної техніки, розвиток інформаційних мереж, створення нових інформаційних технологій приводять до значних змін в усіх сферах суспільства: у науці, техніці, виробництві, освіті, медицині тощо.

Ключовим поняттям інформатики як науки є абстрактне (неозначуване) поняття — інформація.

Термін «інформація» походить від латинського «іnfоrmаtіо», що означає пояснення, виклад, тлумачення. Поняття «інформація» багатозначне, належить до первісних понять інформатики. Строгого означення йому не дають, але характеризують його, перераховуючи властивості інформації.

3. Інформація. Властивості інформації

Хоча інформація є неозначуваним, філософським поняттям, вона відіграє важливу роль у житті людини. У більшості випадків інформацію використовують для прийняття рішень.

Властивості інформації:

1) Об’єктивність. Інформація — відображення зовнішнього світу, а він існує незалежно від нашої свідомості, знань, думок та суджень про нього.

2) Достовірність. Інформація є достовірною, якщо вона відображає істинний стан справ. На основі достовірної інформації приймаються правильні рішення.

3) Повнота. Інформацію можна назвати повною, якщо її достатньо для розуміння ситуації та прийняття правильного рішення.

4) Актуальність інформації — важливість, істотність для певного часу.

5) Корисність. Ступінь корисності інформації залежить від потреб конкретних людей і від тих задач, які за допомогою здобутої інформації можна розв’язати. Корисність — це практична цінність інформації для конкретної людини.

6) Зрозумілість. Інформація повинна бути представлена в доступному для сприйняття вигляді.

Спробуємо дати означення терміну «інформація». (Відповіді учнів. Узагальнення.)

Таким чином:

• інформація — це набір відомостей про об’єкти, явища й процеси навколишнього світу;

• інформація — це відомості, знання, які ми отримуємо із зовнішнього світу або які передаються від одного об’єкта до іншого (наприклад, від одного комп’ютера до іншого);

• інформація — це загальнонаукове поняття, яке включає обмін відомостями між людьми, між людиною й автоматичним пристроєм, між автоматичними пристроями, обмін сигналами в тваринному і у рослинному світі.

4. Характерні риси інформації

1) Інформація — це нематеріальна субстанція, але передається вона за допомогою матеріальних носіїв — знаків і сигналів — або за допомогою фізичних процесів, які змінюються з перебігом часу. (У разі запису інформації на СDдиск його маса не змінюється.)

2) Інформація залежить не тільки від самих знаків та сигналів, але й від їх взаємного розташування. (Сир — рис)

3) Якщо з однієї точки простору інформація передасться в іншу, то в початковій точці вона не зникає. (Читаючи книгу, ми отримуємо інформацію, але при цьому вона залишається на папері.)

4) Інформація є зрозумілою лише для того, хто здатний її розпізнати.

(Приклад: текст іноземною мовою)

У широкому розумінні інформація — це відображення реального (матеріального) світу у вигляді знаків та сигналів.

5. Повідомлення

Інформація передається за допомогою повідомлень. Повідомлення — послідовності сигналів різної природи: звук, текст, зображення, жести, електричні сигнали тощо. Повідомлення можуть передаватися від людини до людини, від людини до пристрою та навпаки, а також між пристроями.

Між людьми повідомлення звичайно передаються в усній чи письмовій формі, а між пристроями – за допомогою сигналів.

Інформація залежить від того, як інтерпретується (трактується) повідомлення, за допомогою якого вона передається.

За формою подання можна виділити наступні види інформації (повідомлень):

1) текстова — інформація, яка міститься в усій друкованій літературі або відображається технічними пристроями у вигляді текстів;

2) графічна — картини, малюнки, графіки, діаграми, схеми тощо;

3) звукова — усне мовлення, музичні композиції, мелодії, шумові ефекти;

4) числова — набори числових даних;

5) керувальна — вказівки, команди, накази, які передаються певним виконавцям;

6) комбінована або мультимедійна — інформація, що утворюється як комбінація об’єктів попередніх видів. Прикладом такої інформації є wеb-сторінки.

Виконавцями команд можуть бути живі істоти та технічні пристрої, такі, як роботи, станки з числовим програмним керуванням, комп’ютери.

Інформацію (повідомлення) умовно можна поділити на масову та спеціалізовану.

За способом сприйняття розрізняють такі види повідомлень:

• візуальні: форма предметів, колір, тексти, малюнки, скульптури, візуальні сигнали, дії;

• звукові: музика, спів птахів, крики тварин, доповідь, усне спілкування;

• тактильні: твердий — м’який, гладкий — жорсткий, рідкий — твердий;

• нюхові: різкий, їдкий, запах диму, запах парфумів тощо;

• смакові: солоний, солодкий, гіркий, кислий.

6. Шум

Але не будь-яке повідомлення несе інформацію. Наприклад, повідомлення «2 + 2 = 4» для вас не є інформацією, бо ви це давно вже знаєте.

Одне і те ж повідомлення може нести різну інформацію для різних людей залежно від рівня їх обізнаності. Наприклад, текстове повідомлення може містити корисну й некорисну інформацію для конкретної людини.

Ту частину повідомлення, яке не несе корисної інформації, називають шумом.

Прикладом шуму є повідомлення, написане, наприклад, китайськими ієрогліфами або вимовлене японською мовою, якщо ми не знаємо цих мов.

Не підвищують рівня нашої обізнаності (а отже, несуть шум) повідомлення про результат футбольного матчу, який ми вже знаємо, повідомлення про відомі формули з курсу фізики або математики тощо.

Інформація може перетворюватися на шум. Якщо ми почули по одному з каналів телебачення повідомлення про прогноз погоди на завтра вперше, то воно несе для нас інформацію. Якщо ми того самого дня почули це повідомлення ще раз, то воно буде для нас уже шумом.

З іншого боку,і шум може перетворюватися на інформацію. Так, повідомлення формули для обчислення коренів квадратного рівняння є шумом для учня 7го класу (він її не розуміє). І воно ж стає інформацією для цього учня у 8-му класі під час вивчення відповідної теми.

7. Кодування повідомлень

Для інформації важлива форма її подання. Звичніше виражати інформацію природною мовою спілкування. Одна й та сама інформація може мати різні форми, наприклад, відомості про погоду можуть бути висловлені російською або українською, англійською або німецькою мовою.

Мова спілкування — далеко не єдина форма подання інформації. Коли потрібно оперувати з числами і величинами, використовують різні символьні позначення, наприклад: v— швидкість, m — маса, t — час тощо. В обчислювальній техніці інформацію найчастіше подають у двійковій системі, тобто за допомогою двох чисел 0 і 1.

У процесі передачі інформація може спотворюватися або втрачатися в результаті дії зовнішніх факторів, наприклад дії електромагнітних полів.

Кодування — це процес заміни знаків одного набору знаками іншого набору зі збереженням змісту тієї інформації, яка подається за допомогою цих знаків. Якщо кодування здійснюється за допомогою двох елементів (наприклад, «+» і «–» чи «0» і «1»), то таке кодування називається двійковим. Двійкове кодування інформації для подання її в пам’яті обчислювальних машин здійснюється за допомогою цифр 0 і 1 двійкової системи числення. Подання інформації за допомогою двійкових кодів конструктивно й технічно виявилося зручним тому, що двом знакам, які для цього використовуються, можуть відповідати два різні фізичні стани: намагнічена або розмагнічена елементарна ділянка на поверхні магнітного диска, тече через провідник струм чи ні, зафіксовано світловий промінь чи ні тощо.

Кодування текстової інформації. Сукупність усіх символів, за допомогою яких здійснюється спілкування з комп’ютером, утворює кодову таблицю. Однією з найбільш відомих кодових таблиць є таблиця АSСІІ (Аmеrісаn Stаndаrd Соdе fоr Іnfоrmаtіоn Іntеrсhаngе). Вона містить 256 символів. Символи в кодових таблицях нумеруються числами, і ці номери називаються кодами символів.

Тексти слід розглядати як послідовності символів, і текстова інформація в пам’яті обчислювальних машин подається у вигляді послідовності числових кодів тих символів, зяких вона складається.

Кодування графічної інформації. Графічна інформація, яку можуть опрацьовувати обчислювальні машини, є дискретною. Графічні зображення на екранах моніторів формуються шляхом підсвічення всіх точок екрана певним кольором. Елементом графічного зображення є точка — піксель (Рісturе Еlеmеnt). У практиці використовують таблиці, які містять 16, 256, 65536, понад 4 млн і більшу кількість кольорів.

Поширеним підходом до кодування графічних зображень є занесення в пам’ять обчислювальних машин кодів кольорів точок, з яких вони складаються, причому в такій послідовності, в якій ці точки знаходяться на екрані (у кожному рядку зліва направо). Кодування числової інформації. Двійкові коди цілих чисел будуються шляхом переведення їх у двійкову систему числення.

Для запам’ятовування цілих чисел виділяється певна кількість байт, які називаються машинними словами. Крайній лівий біт машинного слова виділяється для кодування знака числа. Решта бітів займає двійкове подання числа без знака, яке за потреби доповнюється незначущими нулями до потрібної довжини.

Кодування звукової інформації. За своєю фізичною природою звук, який сприймається органами слуху людини, — це звукові хвилі, які розповсюджуються у пружному середовищі. Математично такі хвилі описуються рівняннями, до складу яких входять такі визначальні числові величини, як частота коливань, амплітуда, фаза зміщення. А це є числа, які кодуються за загальноприйнятими правилами.

Кодування керувальної інформації. Керувальна інформація призначена для сприйняття її деяким виконавцем. Якщо виконавцем є технічний пристрій, то він володіє певною системою команд, які можна подавати на його вхід. Якщо виконавцем команд є мікропроцесорна техніка (калькулятори, комп’ютери тощо), то систему команд таких виконавців утворюють команди їх процесорів. Для комп’ютерів ці команди утворюють мову машинних команд. Керувальна інформація в такому випадку записується у вигляді відповідних програм.

8. Одиниці вимірювання інформації

Основною одиницею інформації в обчислювальній техніці є біт.

 Біт — це найменша порція інформації, яку одержують у виборі між двома подіями.

Назву «біт» для одиниці інформації обрано не випадково. Подія, що має два можливих варіанти, може бути записана за допомогою двох цифр: 0 і 1. Число, що набуває двох значень, називається двійковим числом, або англійською мовою Bіnаrу Dіgіt (скорочено bіt — біт).

Біт — одиниця досить дрібна, її недостатньо для вимірювання обсягів інформації, якими оперують сучасні комп’ютери та інші обчислювальні пристрої. Тому використовують більші одиниці, основною із них є байт:

1байт = 2³ = 8бітів.

Байт кратний біту і є послідовністю з восьми двійкових знаків 0 і 1, наприклад, 10110100 або 00101110.

Ще більшими одиницями інформації є одиниці, кратні байту:

1 Кбайт (кілобайт) = 2¹⁰ байти = 1024 байти,

1 Мбайт (мегабайт) = 2¹⁰ кілобайти = 1024 Кбайти,

1 Гбайт (гігабайт) = 2¹⁰ мегабайти = 1024 Мбайти,

1 Тбайт (терабайт) = 2¹⁰ гігабайти = 1024 Гбайти,

1 Пбайт (петабайт) = 2¹⁰ терабайти = 1024 Тбайти.

Зверніть увагу, що префікс «кіло» означає не 1000, а число 1024. Саме стільки дає піднесення двійки в десятий степінь.

9. Інформаційні процеси

 Інформаційні процеси — це процеси пошуку та накопичення, опрацювання та використання, представлення, зберігання та захисту інформації.

Опрацювання інформації — це процес її перетворення, який виконується за деякими правилами. Опрацювання інформації слід відрізняти від перетворення, яке не змінює змісту вхідної інформації (наприклад, підсилення звукових сигналів). Опрацювання інформації залежить від змісту вхідної інформації, але під час самого опрацювання інформація не осмислюється, а лише перетворюється за розробленими алгоритмами. Пристрій, за допомогою якого здійснюється опрацювання інформації, називають процесором.

Процесор разом із запам’ятовувальними пристроями та пристроями введення/виведення інформації, які в сукупності призначені для виконання певних функцій, називають персональним комп’ютером.

На сьогодні людство володіє надзвичайно величезними інформаційними ресурсами. Користування цими ресурсами можливе лише за умови володіння сучасними інформаційними технологіями, під якими розуміють цілеспрямовану організовану сукупність інформаційних процесів із використанням засобів комп’ютерної техніки. Широкомасштабне втілення в життя інформаційних технологій ставить перед суспільством завдання виховання інформаційної культури, яка передбачає не тільки розуміння їх сутності та основ функціонування, але й володіння знаннями й навичками у використанні сучасних інформаційних технологій для розв’язання пізнавально-освітніх, ділових, виробничих та інших проблем. Володіння цими знаннями стає обов’язковим атрибутом будь-якої професійної діяльності.

ІV. Осмислення набутих знань

Перегляд презентації «Інформація. Інформаційні процеси».

V. Практичне завдання

Робота з клавіатурним тренажером. Інструктаж з техніки безпеки.

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати конспект уроку і відповідний розділ підручника

VІІ. Підбиття підсумків уроку

Узагальнення навчального матеріалу.

Урок №10

Тема. Запуск на виконання програм. Типи файлiв. Зв’язок типiв файлiв iз програмами та з розширеннями iмен файлiв

Мета: розглянути: основнi методи запуску програм на виконання; основнi типи файлiв та їх зв’язок iз програмами; iнсталяцiю програм; сформувати вмiння: запускати програми на виконання; встановлювати взаємозв’язок файлiв i програм; iнсталювати програми; розвивати кругозір учнів, уміння працювати з клавіатурою та мишею, логічне мислення, різні види пам’яті; виховувати самостійність, впевненість у собі та своїх силах.

Хiд уроку

І. Органiзацiйний етап.

ІІ. Актуалiзацiя опорних знань

1. Самостiйна робота

1. Опишiть вiкно пошуку.

2. Опишiть правила запису масок iмен файлiв.

3. Опишiть додатковi параметри пошуку файлiв i папок.

ІІІ. Оголошення теми уроку. Мотивацiя навчальної дiяльностi.

Пiд час роботи з комп’ютером ми запускаємо рiзноманiтнi програми. Хто з вас може назвати методи запуску програм?

ІV. Вивчення нового матерiалу

1. Запуск програм на виконання.

• З використанням головного меню;

• З використанням ярликiв;

• З використанням програм Мой компьютер, Проводник;

• З використанням команди Выполнить.

2. Типи файлiв

Для вiдкриття рiзних файлiв ОС використовує рiзнi програми. Чому так вiдбувається? Як ОС розрiзняє файли? Чому деякi файли неможливо вiдкрити? (Вiдповiдi учнiв.)

Заповнення таблицi.

3. Інсталяцiя програм

Розглянемо встановлення ПЗ на комп’ютер або, iнакше кажучи, iнсталяцiю програм (вiд англiйського слова install — встановлювати). Якщо комп’ютер керований системою MS-DOS, то встановлення — це просто копiювання програмних файлiв на жорсткий диск комп’ютера. Якщо ж на комп’ютерi працює ОС Windows, то встановити програмний додаток складнiше. Рiч у тому, що файли додатка мають бути не просто скопiйованi на диск, — додаток має пройти «реєстрацiю» у системному реєстрi Windows.

Реєстр Windows —це центральна база даних системи, у якiй зберiгається iнформацiя про конфiгурацiї ОС, програмнi додатки, встановлене устаткування. Змiнювати реєстр може лише фахiвець.

Крiм того, в системну папкуWindows необхiдно внести додатковi файли, якi є спiльними для ОС та додатка. Це так званi файли бiблiотек DLL.

DLL (Dynamic Link Library — бiблiотека, яка пiдключається динамiчно)—це модуль, до якого може звернутися будь-яка програма.

Система модифiкує файли, що виконуються, таким чином, щоб пов’язати виклики з адресами потрiбних процедур у DLL.

Функцiю встановлення додатка бере на себе, як правило, спецiальна програма, що iснує на установчому диску у виглядi файла Setup.exe або Install.exe.

Ця програма, що називається iнсталятором, аналiзує конфiгурацiю системи, копiює файли додатка на жорсткий диск, записує необхiдну iнформацiю до системного реєстру Windows, створює елементи головного меню тощо.

Запустити програму Setup можна з вiкна Проводник або за допомогою дiалогу Запуск программ, що викликається зголовного меню. Однак iнсталяцiя програми може початися автоматично пiсля вставення до дисководу диска, якщо на ньому є файл автозапуску.

Завдяки програмi-iнсталятору процес встановлення відбувається досить комфортно для користувача та розбивається на кiлька етапiв, серед яких обов’язковими є такi:

• ознайомлення користувача з лiцензiйноюугодоюi введення користувачем ключа програмного продукту;

• визначення диска й папки, до якої будуть копiюватися файли додатка (ця папка надається iнсталятором або призначається користувачем);

• копіювання файлiв додатка (виконується автоматично);

• конфiгурування системи, яке полягає в заданнi певних параметрiв, що необхiднi для нормальної роботи додатка (цей етап також виконується безучастi користувача);

• перезавантаження комп’ютера (для деяких додаткiв не обов’язкове).

У разi iнсталяцiї складних програм, наприклад самої ОС Windows, до вказаних етапiв можуть додаватися iншi операцiї, а також можливi кiлька перезавантажень комп’ютера. Пiд час роботи iнсталятора користувач має виконувати iнструкцiї, що з’являються на екранi.

V. Практичне завдання

Провести iнсталяцiю програм Aimp, PascalABC.

Переглянути встановленi програми та записати їх призначеннята типи файлiв, зякими вони працюють.

Здiйснити пошук вiдеофрагментiв на диску С:\ та записати кiлькiсть знайдених файлiв за типами.

Змiнити програму, за допомогою якої вiдкриваються малюнки типу – gif.

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати конспект і відповідний розділ підручника

VIІ. Пiдбиття пiдсумкiв уроку

Виставлення оцiнок.

Урок №11

Тема. Використання автономної та онлайнової довiдки операцiйної системи.

Мета: розглянути: методи роботи завтономною довiдкою ОС; методи роботи зонлайновою довiдкою ОС; вiкно довiдкової системи; сформувати вмiння: працювати здовiдковою системою ОС; розвивати творчі здібності учнів, практичні навички роботи з ЕОМ, клавіатурою та мишею, логічне мислення, пам’ять; виховувати дружні стосунки між учнями, повагу до товаришів та учителів.

Хiд уроку

І. Органiзацiйний етап.

ІІ. Актуалiзацiя опорних знань

1. Блiцопитування

1. Назвiть методи запуску програм.

2. Як операцiйна система розрiзняє файли (наприклад, текстовi й вiдеофрагменти).

3. Опишiть правила запису iмен файлiв.

4.Що означає проiнсталювати програму?

5. Як можна змiнити програму, за допомогою якої вiдкриваються файли одного типу?

6.Що означає термiн «реєстр Windows»?

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку. Мотивацiя навчальної дiяльностi.

Пiд час роботи зпрограмами нерiдко виникає ситуацiя, коли ми не знаємо, як виконати ту чи iншу дiю. Як ви виходите iз такого становища?

ІV. Вивчення нового матерiалу

Отримати довiдку у Windows можна в будь-якому мiсцi i в будь-який час. Практично всi вiкна папок i прикладних програм мають пункт меню «?» для виклику довiдок, усi дiалоговi вiкна мають кнопку «?» у правому верхньому кутку для отримання сплавної пiдказки; бiльшiсть вiкон мають кнопку Справка. Унiверсальний спосiб отримання довiдкової iнформацiї як у Windows, так i в усіх програмах — натискання клавiшi F1. Якщо поточнiй ситуацiї не вiдповiдає жодна конкретна тема довiдкової iнформацiї, то на екран буде виведене вiкно Справка Windows. Це саме вiкно можна вiдкрити, користуючись пунктом Справка з головного меню.

Налаштування довiдкової системи здiйснюється за допомогою пункту Параметри (демонстрацiя на екран або локальною мережею).

V. Практичне завдання

Звiт оформити в програмi WordPad. (Питання, скопiйованi фрагменти довiдки)

1. Використовуючи довiдкову систему ОС, знайти iнформацiю про стандартнi програми—Калькулятор, Блокнот.

2. Працюючи в режимi Указатель, знайти пояснення термiнiв: дефрагментацiя, точка вiдновлення системи, перевiрка дискiв.

3. Вiдкрити програму Калькулятор. Переглянути довiдкову систему програми. Порiвняти об’єм iнформацiї з iнформацiєю в довiдковiй системi ОС.

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати конспект і відповідний розділ підручника

VIІ. Пiдбиття пiдсумкiв уроку

Виставлення оцiнок.

Урок №12

Тема. Встановлення й видалення програм. Вiдновлення видалених даних. Програма перевiрки й очищення дискiв. Дефрагментацiя дискiв. Контрольнi точки вiдновлення операцiйної системи. Комбiнований залiк.

Мета: розглянути: методи встановлення програм; методи видалення програм ОС; методи вiдновлення видалених даних; програми для перевiрки та очищення дискiв та реєстру; ввести поняття: контрольної точки вiдновлення ОС; фрагментацiї файлiв; тимчасових файлiв; сформувати вмiння: працювати зi службовими програмами ОС; працювати зпрограмами оптимiзацiї ОС Windows (freeware); працювати в Безопасном режиме; розвивати творчі здібності учнів, логічне мислення, пам’ять; виховувати любов до праці та навчання, самостійність, відповідальність.

Хiд уроку

І. Органiзацiйний етап.

ІІ. Актуалiзацiя опорних знань

1. Блiцопитування

1. Назвiть методи виклику довiдкової системи ОС.

2. Чим вiдрiзняється робота в довiдковiй системi ОС вiд роботи з довiдкою конкретної програми?

3. Використовуючи довiдкову систему ОС, знайдiть iнформацiю про Панель управления.

4.Що означає проiнсталювати програму?

5. Як можна змiнити програму, за допомогою якої вiдкриваються файли одного типу?

6.Що означає термiн «реєстр Windows»?

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку. Мотивацiя навчальної дiяльностi.

Працюючи зПК, користувачi встановлюють рiзноманiтнi програми, записують на вiнчестер музику, фiльми, програми i т. д. Через деякий час на вiнчестерi не залишається вiльного мiсця. Вашi дії в такiй ситуацiї?

Як ви думаєте, до чого призводить постiйний запис та стиранняфайлiв? (Фрагментацiя файлiв)

ІV. Вивчення нового матерiалу

Пояснення вчителя зпаралельною демонстрацiєю на екран або локальною мережею (програма NetOpSchool або NetOpSupport).

Встановлення програм — iнсталяцiя, пряме копiювання.

Видалення програм—деiнсталяцiя (черезпункт Установка и удаление программ, панелi керування, черезспецiалiзованi компоненти програм — uninstall).

Службовi програми Windows (очистка диска, дефрагментацiя, вiдновлення системи).

Спецiалiзованi програми для роботи з дисками.

Вилучення файлiв, Корзина.

Вiдновлення файлiв за допомогою спецiалiзованих програм.

Програми оптимiзацiї Windows.

V. Залiк

Комп’ютерне тестування (програма TestW2). Практичне завдання.

VІ. Домашнє завдання

Повторити тему «Системне програмне забезпечення».

Опрацювати відповідний розділ підручника

VІI. Пiдбиття пiдсумкiв уроку

Оголошення оцiнок за тему.

Урок № 13

Тема. Поняття комп’ютерного вірусу. Історія та класифiкацiя вiрусiв i троянських програм. Призначення, принцип дії та класи класифікація антивірусних програм. Робота в середовищі антивірусної програми. Правила профілактики зараження комп’ютера вірусами. Практична робота № 5 «Захист комп’ютера від вiрусiв».

Мета: розглянути: ознаки ураження ПК вірусами; методи захисту ПК від вiрусiв; принципи вибору антивірусної програми;

ввести поняття: комп’ютерного вiрусу; антивiрусної програми; карантину;

сформувати вмiння: працювати з антивiрусними програмами.

Хід уроку

І. Органiзацiйний етап

ІІ. Мотивацiя навчальної дiяльностi. Оголошення теми уроку

Я думаю, вам вiдоме поняття «комп’ютерний вiрус». Хто з вас може вiдповiсти на питання: що називають комп’ютерним вiрусом?

Коли з’явився перший вiрус?

Хто створює комп’ютернi вiруси?

На сьогоднiшньому уроцi ми спробуємо розглянути цi та iншi питання.

ІІІ. Вивчення нового матерiалу

1. Комп’ютерні вiруси

Багато хто принаймнi чув про комп’ютернi вiруси i про те, яких прикрощiв вони можуть завдати користувачевi ПК. Дiї вiрусiв можуть бути не дуже небезпечними: несподiванi звуковi або графiчнi ефекти, перезавантаження комп’ютера, змiна функцiй клавiш на клавiатурi тощо. Однак iснують вiруси, якi можуть спричинити серйознi збої у роботi комп’ютера: псування даних на дисках, втрату програм, видалення iнформацiї, необхiдної для роботи комп’ютера, i навiть переформатування жорсткого диска.

 Комп’ютерний вiрус — це програмний код, що може несанкцiоновано формуватися, запускатися й самовiдтворюватися.

Пояснимо цi властивостi вiрусiв. Оскiльки, комп’ютернi вiруси є програмами, вони можуть виявитися лише пiд час запуску на виконання. Поки вiрус не запущений, вiн може досить довго знаходитися на диску у «сплячому» станi i не завдавати нiякої шкоди. Важливо знайти вiрус ще до того, як вiн встигне виявити себе. Це принцип роботи всiх антивiрусних програм, призначених для боротьби з вiрусами.

Пiсля свого запуску вiрус може створювати власнi копiї, тобто нові фрагменти програмного коду. Цi копiї можуть не збiгатися з оригiналом. Розмноження вiрусу вiдбувається, як правило, через оперативну пам’ять комп’ютера. Код вiрусу потрапляє в пам’ять разом iз завантаженим зараженим файлом i звiдти починається зараження інших файлiв, передусiм файлiв операцiйної системи (файловi вiруси).З пам’ятi вiрус може перемiщатися також у завантажувальнi сектори дискiв (завантажувальнi вiруси). Щоб зрозумiти, яку шкоду спричиняють вiруси, потрiбно розiбратися в їх класифiкацiї.

2. Класифiкацiя вiрусiв

Об’єкти, до яких вносяться комп’ютернi вiруси, називаються середовищем iснування вiрусiв. Залежно вiд середовища iснування розрiзняють такi типи вiрусiв.

• Файлові вiруси—проникають у файли, що виконуються (exe, com, bat), у системнi файли, файли драйверiв (sys, drv, vxd), файли бiблiотек (DLL), а також у ряд iнших типiв файлiв. Пiсля вкорiнення файловi вiруси починають розмножуватися пiд час кожного запуску файла.

• Завантажувальнi вiруси — заражають завантажувальний сектор диска (Boot сектор) або сектор, що мiстить програму системного завантажувача вiнчестера (Master Boot Record). Такий вiрус замiщає собою програму в завантажувальному секторi, внаслiдок цього потрапляє до оперативної пам’ятi й перехоплює керування вiдразу пiд час завантаження операцiйної системи.

• Файлово‑завантажувальнi вiруси можуть проникати як уфайли, такi в завантажувальнi сектори. До таких вiрусiв належать, зокрема, стелс-вiруси i найнебезпечнiшi екземпляри полiморфних вiрусiв.

• Макровiруси проникають у файли документiв (пакет Microsoft Office) й iншi файли, пiдготовленi в додатках, що мають свою мову макрокоманд. Формально цi вiруси є файловими, але заражають вони не файли, що виконуються, а файли даних. Небезпека макровiрусiв не стiльки в їхнiй руйнiвнiй дії, скiльки в поширеності документiв, пiдготовлених у популярних системах Word i Excel.

• Мережнi вiруси поширюються по комп’ютернiй мережi. Особливiсть цих вiрусiв полягає в тому, що вони заражають тiльки оперативну пам’ять комп’ютерiв i не записуються на носiї iнформацiї.

• Можлива класифiкацiя вiрусiв не тiльки за середовищем їхнього iснування, а й за iншими характеристиками, за способом зараження, за руйнiвними можливостями, за алгоритмом роботи.

• У зв’язку з iснуванням рiзних способiв зараження часто використовують термiни «резидентний» i «нерезидентний» вiрус.

• Резидентнi вiруси потрапляють до оперативної пам’ятi комп’ютера i можуть постiйно виявляти свою активнiсть аж до вимикання або перезавантаження комп’ютера.

• Нерезидентнi вiруси, навпаки, до пам’ятi не потрапляють i активнi лише протягомчасу, пов’язаного з виконаннямпевних завдань.

Класифiкацiя вiрусiв за алгоритмом їхньої роботи неможлива через велику кiлькiсть (десятки тисяч) вiрусiв. Алгоритми роботи нових вiрусiв набагато витонченiшi вiд алгоритмiв вiрусiв, що створенi десять рокiв тому. До вiрусiв зi складним алгоритмом роботи належать полiморфнi вiруси. Їх важко виявити, тому що вони мають зашифрований програмний код, який є нiби безглуздим набором команд. Розшифровування коду виконується самим вiрусом у процесi його виконання.

Вірусами зi складним алгоритмом є також стелс-вiруси. Їх неможливо побачити пiд час перегляду файлiв засобами операцiйної системи. Стелс-вiруси можуть перехоплювати звернення до операцiйної системи. Пiд час вiдкриття ураженого файла вони негайно видаляють iз нього свiй програмний код, а пiд час закриття файла вiдновлюють його.

3. Антивiруснi програми

Для захисту вiд вiрусiв розробляються спецiальнi антивiруснi програми, що дозволяють виявляти вiруси, лiкувати зараженi файли й диски, запобiгати пiдозрiлим дiям. Сучаснi антивiруснi програми—це комплекси, що поєднують функцiї детектора, ревiзора й охоронця. До таких комплексiв належить широко вiдома програма Norton Antivirus, а також пакет Ami‑Viral Toolkit Pro (скорочено AVP). Останнiй — найпопулярнiший у країнах СНД — створено в Росiї в лабораторiї Є. Касперського.

Профiлактичнi заходи

З вiрусами можна боротися не тiльки після їхньої появи, а й шляхом виконання певних профiлактичних заходiв, якi зменшують ймовiрнiсть зараження або вiрусної атаки.

• Мозковий штурм

Спроба учнiв сформулювати головнi профiлактичнi засоби.

Очiкуванi вiдповiдi:

Перед використанням чужих носiїв iнформацiї обов’язково перевiряйте їх на наявнiсть вiрусiв. Не запускайте неперевiренi файли, якi отриманi з мережi та електронною поштою.

Слiд регулярно виконувати копiювання цiнної iнформацiї на зовнiшнi носiї.

Завжди майте пiд рукою завантажувальний диск iз антивiрусною програмою.

Виконуйте перiодичну перевiрку пам’ятi та всiх дискiв вашого комп’ютера за допомогою свiжих версiй антивiрусних програм.

Вчасно оновлюйте свої антивiруснi програми. Тiльки за постійного вiдновлення версiй антивiрусних програм можна встигнути за «творцями» нових вiрусiв i бути впевненими, що вашi данi й диски не будуть ураженi.

Якщо, незважаючи на вжитi заходи, ваш комп’ютер заражений вiрусами, скористайтеся будь-якою антивiрусною програмою.

IV. Практична робота№5. Інструктаж з технiки безпеки

1. Запустiть вказану вчителем антивiрусну програму.

2. Визначте за допомогою довiдки, якi операцiї виконує ця програма, до якого типу антивiрусних програм її слід вiднести.

3. Встановiть такi значення параметрiв перевiрки:

• рiвень перевiрки — максимальний захист;

• дії над ураженими об’єктами — запитувати в користувача;

• не перевiряти архiвнi файли;

• оновлення антивiрусних баз здiйснювати один раз на тиждень автоматично;

• автоматичну перевiрку виконувати один разна тиждень, у понеділок о 9.00;

• завантажувати програму пiд час запуску операцiйної системи;

• увiмкнути звуковий супровiд дiй антивiрусної програми.

4. Виконайте антивiрусну перевiрку об’єктiв папки Мои документы.

5. Проведiть перевiрку дискети (диска) на наявнiсть вiрусiв.

6. Перегляньте звiти про проведену перевiрку. Продемонструйте й пояснiть їх змiст учителевi.

V. Домашнє завдання

Опрацювати конспект. Підготувати виступ «Методи стиснення iнформацiї».

VI. Пiдбиття пiдсумкiв уроку

Оголошення оцiнок.

Урок №14

Тема. Стиснення, архiвування та розархiвування даних. Архiватори та операцiї зархiвами. Практична робота № 6 «Архiвування та розархiвування даних».

Мета: розглянути: методи стиснення iнформацiї; типи архiвних файлiв; програми-архiватори; ввести поняття: архiвацiї файлiв; розархiвацiї; ступеня стиснення; сформувати вмiння: працювати з програмами-архiваторами; розвивати вміння працювати з комп’ютером, виховувати інтерес до вивчення інформатики і суміжних дисциплін

Хiд уроку

І. Органiзацiйний етап

ІІ. Первірка домашнього завдання

Заслуховування пiдготовлених виступiв.

ІІІ. Мотивацiя навчальної дiяльностi. Оголошення теми уроку

У вас є флешка на 1 Гб. Вам потрiбно перенести файл об’ємом 1,1 Гб на iнший комп’ютер. Вашi дiї? (Пропозицiї учнiв)

ІV. Вивчення нового матерiалу

1. Пояснення нового матерiалу здемонстрацiєю.

 Архiвацiя даних — це злиття кiлькох файлiв чи каталогiв в єдиний файл — архiв.

 Стиснення даних — це скорочення обсягу вихiдних файлiв шляхом усунення надлишкової iнформацiї.

Для виконання цих завдань iснують програми-apxiвaтopи, якi забезпечують як архiвацiю, так i стиснення даних. За допомогою спецiальних алгоритмiв архiватори видаляють із файлiв надлишкову iнформацiю, а при зворотнiй операцiї розпаковування вони вiдновлюють iнформацiю в первiсному виглядi. При цьому стиснення та вiдновлення iнформацiї вiдбувається безвтрат.

Стиснення без втрат актуальне в роботi з текстовими й програмними файлами, у задачах криптографiї.

Існують також методи стиснення iз втратами. Вони видаляютьз потоку iнформацiю, яка незначно впливає на данi або взагалi не сприймається людиною. Такi методи стиснення застосовуються для аудiота вiдеофайлiв, деяких форматiв графiчних файлiв.

2. Методи стиснення данихбез втрат

На сьогоднi розроблено багато способiв стиснення без втрат, в основi їх лежать такi методи кодування:

• Кодування Хаффмана (англ. Huffman) — в основi лежить той факт,що деякi символи в текстi можуть траплятися частiше вiд середньої частоти повторень, а iншi — рiдше.

• Кодування Лемпеля‑Зiва (англ. Lempel, Ziv) — використовує факт неодноразового повторення фрагментiв тексту, тобто послiдовностей байтiв.

• Групове кодування RLE. Використовується для зображень з великими одноколiрними дiлянками. Зображення, в яких мало сусiднiх пiкселiв однакового кольору, не придатнi для стиснення за методом RLE. Розмiр стиснутого файла в такому разi може перевищувати розмiр вихiдного файла.

3. Завдання архiвацiї

Досi йшлося про одне призначення архiвацiї даних — економнiше використання носiїв iнформацiї. Однак за допомогою архiвацiї можна виконувати цiлий комплекс завдань.

Зменшення обсягу файлiв. Це завдання виконується за допомогою методiв стиснення, що були розглянутi вище. Зменшення файлів актуальне не лише для економії вільного мiсця на дисках, а й для прискорення передачi файлiв по мережi. Якщо дисковий простір можна «нарощувати» шляхом придбання сучаснiших дискiв більшої ємностi, то швидкiсть передавання ще довго стримуватиме збiльшення розмiру файлiв, що передаються.

Резервне копiювання. У процесi експлуатацiї комп’ютера не виключенi ситуацiї, що загрожують невiдновною втратою інформації (несправнiсть пристрою накопичувача або дефекти на поверхнi жорсткого диска, неправильнi операцiї з файлами або випадкове знищення файлiв, чи руйнування iнформацiї комп’ютерним вiрусом). Для збереження важливої iнформацiї застосовується резервне копiювання на зовнiшнi носiї (магнiтооптичнi диски, диски CD-R i CD-RW, вiнчестери). Резервне копiювання виконується за допомогою спецiальних утилiт, що забезпечують створення компактних архiвiв. Одна з таких утилiт, Microsoft Backup, входить до комплекту Windows.

Архiвацiя пiд час шифрування даних. Ця операцiя виконується з метою зменшення ймовiрностi злому криптосистеми. Доведено, що чим менша кореляцiя (взаємозв’язок) мiж блоками вхiдної iнформацiї, тим нижча iмовiрнiсть злому. Процедура архiвацiї, знищуючи надмiрну iнформацiю, лiквiдує кореляцiї у вхiдному потоцi.

4. Архiвнi формати й архiватори

Для роботи з архiвами iснують програми, що називаються архiваторами.

Першi програми-архiватори з’явилися в серединi 80-х рокiв. Вони були зорiєнтованi, насамперед, на роботу в MS-DOS i пiдтримували популярнi архiвнi формати: ARC, ZIP, LZH, ARJ, RAR, ICE тощо. Тогочаснi архiватори дозволяли створювати архiвнi файли та розкривати архiви, переглядати архiви, сортувати файли в архiвi, виводити вмiст архiву на екран, знищувати файли в архiвi. Існувала також група архiваторiв (PKLITE, LZE,..), якi запаковували дані в саморозпаковувальні архiви — файли з розширеннями exe, com.

У MS-DOS програми-архiватори викликаються командним рядком з численними параметрами. Параметри забезпечують великі можливостi, хоча й створюють труднощi пересiчному користувачеві в роботi зархiваторами.

Значно зручнiшою стала робота з архiвами з появою ОС Windows 9.x i Windows-версiй архiваторiв.

Розглянемо принципи роботи з архiваторами на прикладi програми WinRAR.

WinRAR — потужний архiватор i менеджер архiвiв, який має зручну графiчну оболонку й пiдтримує технологiю Drag and Drop. Програма WinRAR дозволяє працювати з архiвними файлами типу rar, zip, cab, arj.

Запускається WinRAR будь-яким зможливих способiв, передбачених у Windows. Якщо пiктограми WinRAR немає на робочому столi або на панелi iнструментiв Windows, то найпростiше запустити WinRAR з головного меню (Пуск → Программы → WinRAR → WinRAR).

Функцiї

Перегляд i вилучення файлiв зархiву.

Архiвацiя файлiв.

Додавання файлiв до архiву.

Створення багатотомних, саморозпаковувальних й неперервних архiвiв.

Спецiалiзованi програми для роботи з образами

V. Практичне робота№6.

Інструктаж з технiки безпеки

1. Створення архiву

1. Знайти на вказаному диску каталог (створюється та заповнюється вчителем), оцiнити можливий ступiнь стиснення файлів каталогу рiзними методами i форматами архiвацiї. Записати ймовiрнi значення в таблицю.

2. Вiдповiдно до iндивiдуального завдання створити у вказаному каталозi файл Прізвище.RAR, включивши в нього усi файли, що мiстяться в каталозi.

3. Порiвняти загальний обсяг файлiв, що входять в архiв у вихiдному станi, й обсяг архiвного файла.

4. Створити в тому ж каталозi SFX-архiв Прізвище.EXE тих самих файлiв, що й у п. 2. Порiвняти розмiри отриманих архiвних файлiв Прізвище.RAR i Прізвище.EXE. Пояснити рiзницю в розмiрi за однакових методiв стиснення.

2. Витяг файлiв з архiву

1. Переглянути вмiст архiвного файла Прізвище.RAR Записати його склад, вказавши розмiри файлiв у стиснутому й розгорнутому виглядi.

2. Розпакувати архiв Прізвище.RAR у вказаний каталог

3. Результати роботи показати вчителевi.

4. Вилучити створенi архiвнi файли й розпакованi файли.

VІ. Засвоєння вивченого теоретичного матерiалу

1. Для чого застосовується архiвацiя файлiв?

2. Чи однаково «стискуються» в архiв рiзнi типи файлiв? Навести данi з роботи (малюнки, тексти, програмнi файли i т. д.).

3. Як вiдбувається архiвацiя великих за розмiром програмних комплексiв для збереження на дискетах, якщо загальний розмiр архiву перевищує обсяг дискети?

VIІ. Домашнє завдання

Опрацювати конспект. Принести CD диск. Пiдготувати виступ на тему «Пристрої збереження iнформацiї».

Опрацювати відповідний розділ підручника

VII. Пiдбиття пiдсумкiв уроку

Оцiнювання роботи учнiв. Оголошення оцiнок.

Урок №15

Тема. Запис iнформацiї на оптичнi носiї. Форматування та копiювання дискiв.

Мета: розглянути: типи оптичних дискiв; типи файлових систем; методи роботи зпрограмами запису оптичних дискiв; ввести поняття: форматування дискiв; копiювання дискiв; сформувати вмiння: записувати оптичнi диски; проводити форматування дискiв; створювати копiї оптичних дискiв.

Хiд уроку

І. Органiзацiйний етап

ІІ. Перевірка домашнього завдання

Заслуховування пiдготовлених виступiв.

ІІІ. Мотивацiя навчальної дiяльностi. Оголошення теми уроку

Оптичнi диски вже давно стали звичайним засобом для збереження iнформацiї. Якi типи оптичних дискiв ви знаєте? (Вiдповiдi учнiв.) Як записати оптичний диск без використання спеціалізованих програм? (Пропозицiї учнiв.) Як ви бачите подальший розвиток засобiв для зберiгання iнформацiї? До останнього питання ми повернемося наприкiнцi уроку.

ІV. Вивчення нового матерiалу

1. Типи дискiв

CD‑R — ком пакт-диск зпостiйною пам’яттю, призначений для зберiгання й читання значних об’ємiв iнформацiї (700–800 Мбайт). Вiн мiстить комп’ютерну iнформацiю, яка зчитується дисководом, пiдключеним до ПК.

CD-R диски з’явилися в 1985 р. на ринку i є вiддрукованою з пластмаси 4,72-дюймовою (дiаметр 120 мм, товщина 1,2 мм) круглою пластиною.

На один CD-ROM можна вмiстити 150 тис. сторiнок тексту, що вiдповiдає 17 Бiблiям. Мiсткiсть такого диска за такого малого розмiру еквiвалентна мiсткостi близько 500 тридюймових дискет.

CD‑RW — ком пакт-диск, для якого передбачена можливiсть повторного запису iнформацiї.

2. DVD диски

У мiру вдосконалення технологiї створення CD i приводiв, а також появи нових технологiй в областi високоякiсного цифрового вiдео привело до потреби збiльшення ємностi оптичних носiїв iнформацiї. До початку 1995 р. кiлька конкуруючих фірм-виробникiв запропонували свої стандарти зi збiльшеною ємнiстю СD, зокрема, був запропонований формат Super Density (SD). Щоб уникнути рiзноманiття (а часто й несумiсностi) стандартiв, у вереснi 1995 р. фірма Sony разом із вiсьмома iншими фiрмами запропонувала новий унiверсальний формат запису даних на CD DVD (Digital Versatile Disk). Цей формат одержав активну пiдтримку серед провiдних свiтових електронних компанiй, тому що DVD задовольняє вимоги до вiдтворення вiдеозображень, а також до зберiгання даних.

Інодi диски формату DVD ототожнюють iз Digital Video Disks (цифровими вiдеодисками), однак вони нетотожнi, тому що першi є попередниками дискiв нового унiверсального стандарту.

Використання формату DVD дозволяє наблизити якiсть вiдеозображення для побутових програвачiв до якостi студiйної TV-продукцiї.

Пiсля прийняття угоди про застосування єдиного стандарту DVD з’явилися новi проблеми, пов’язанi з iнтересами рiзних кiностудiй. Вони зажадали додаткових гарантiй того, що кiнофiльми, призначенi для одного ринку, будуть недоступнi для iнших. У результатi свiт був подiлений на шiсть зон, у яких застосовуються рiзнi регiональнi коди й диски.

Такий штучний розподiл свiту є ще одним джерелом неприємностей для користувачiв. Так, апаратура, придбана, наприклад, у США (зона 1) або в країнах колишнього СРСР (зона 5), не зможе вiдтворити DVD-диск, призначений для країн Європи.

Вiдповiдно до прийнятого стандарту, DVD-диск є однобiчним i може мiстити до 4,7 Гбайт iнформацiї. Як i CD, диск формату DVD має дiаметр 120 мм. У накопичувачi нового стандарту робоча довжина хвилi випромiнювання лазера знижена з 0,78 до 0,63–0,65 мкм (видимий дiапазон хвиль), що забезпечило можливiсть зменшення розмiрiв штрихiв запису практично у два рази, а вiдстань мiж дорiжками запису — з 1,6 до 0,74 мкм.

Кожен DVD-диск складається iз двох дискiв товщиною по 0,6 мм, щiльно з’єднаних один з одним.

Специфiкацiя DVD спочатку розроблялася для однобiчного одношарового диска, потiм з’явилася конструкцiя двошарового диска ємнiстю 8,5 Гбайт. Наступним кроком у розвитку технологiї DVD з’явилося створення двостороннiх дискiв, як одношарових, так i двошарових, при цьому ємнiсть дискiв доведена до 9,4 й 17 Гбайт вiдповiдно, а час їхнього вiдтворення — 4,5 й 8 год.

Розрiзняють два види DVD — дискiв: DVD-RW i DVD-R.

3. Історiя розвитку (додатково)

Технiка накопичувачiв на оптичних дисках бере початок в областi методiв побутового звукового оптичного запису. Розробникiв накопичувачiв на оптичних дисках переслiдували невдачi вiд самого початку дослiджень — iз середини 70-х рр. Розв’язавши ряд серйозних проблем, вони все ж таки в 1983 р. запропонували працездатнi зразки накопичувачiв на оптичних дисках, але останнi не одержали комерцiйного впровадження через вiдсутнiсть оптичних дискiв. Тодi ж фiрмою Matsushita був виготовлений дослiдний зразок приводу для оптичних дискiв з можливiстю перезапису. Тiльки лише наприкiнцi 80-х рр. накопичувачi на оптичних дисках стали реальнiстю. У 1980 р. фiрми Sony й Philips об’єднали свої зусилля в областi розробки ком пакт-дискiв (CD) i дiйшли угоди про створення єдиної технологiї запису й виробництва ком пакт-дискiв з використанням лазерiв. Спочатку виникли труднощi з вибором єдиного розмiру CD, тому що однi розроблювачi наполягали на розмiрi 12", а iншi пропонували розмiр 4,72". Зрештою був прийнятий варiант диска 4,72", що використовується й на сьогоднi. Як вiдзначається в багатьох публiкацiях з iсторiї комп’ютерної технiки, це було зроблено тому, що на диску такого розмiру можна записати Дев’яту симфонiю Бетховена, тривалiсть звучання якої дорiвнює 74 хв.

Можна видiлити три хронологiчних перiоди розвитку технології оптичних носiїв iнформацiї CD. Перший перiод (1980–1985) ознаменувався створенням стандарту цифрового запису звукової інформації й випуском першого програвача дискiв.

Другий перiод (1985–1994) характеризувався подальшим удосконаленням портативних музичних систем на ком пакт-дисках i початком розробки стандарту CD-ROM, що був анонсований у 1985 р. Водночас стандарт CD-ROM був розширений i доповнений новими стандартами для записуваних компакт-дискiв CD-R (CD-Recordable).

З 1994 р. дисководи CDROM стають невiд’ємною частиною стандартної конфiгурацiї PC, що приводить до буму мультимедiа. За кiлька рокiв швидкiсть передачi даних у CD-ROM виросла в 32 рази (при кратностi швидкостi приводу вiд 1 до 32), почали широко застосовуватися накопичувачi записуваних дискiв CD-R i перезаписуваних CD-RW. Почався перехiд на новий, єдиний для PC i побутової електронної технiки, стандарт DVD-дискiв ємнiстю 4,7 Гбайта.

У нашi днi ми є свiдками розвитку стандарту DVD, що передбачає доведення ємностi двошарових дискiв до 8,5 Гбайта, а ємностi двостороннiх двошарових дискiв—17 Гбайтів. Диски CD i DVD сьогоднi є практично незамiнними для будь-якого користувача персонального комп’ютера.

4. Пристрої для зчитування iнформацiї з оптичних дискiв

За конструктивним виконанням приводи CD-ROM бувають вбудованi в комп’ютер i зовнiшнi. Вбудованi приводи розмiщаються в корпусi комп’ютера й пiдключаються до адаптера (контролера). Зовнiшнi приводи мають власний блок живлення й пiдключаються, як правило, до адаптера плати розширення.

Спрощений алгоритм функцiонування приводу CD-ROM полягає в наступному. Пiсля вмiщення CD у завантажувальний пристрiй електромеханiчний пристрiй приводить диск в обертання. Оптико-механiчний блок забезпечує перемiщення оптичної головки зчитування по радiусу диска й зчитування iнформацiї. Напiвпровiдниковий лазер генерує малопотужний iнфрачервоний промiнь (типова довжина хвилi 780 нм, потужнiсть випромiнювання 0,2–5,0 мвт), що потрапляє на дзеркало, яке вiдбиває лазерний промiнь.

Серводвигун за командою, що надходить вiд вбудованого мiкропроцесора, перемiщає рухливу каретку iз дзеркалом, що відбиває промiнь, до потрiбної дорiжки на ком пакт-диску. Вiдбитий вiд диска промiнь фокусується лiнзою, розташованою пiд диском, далi вiдбивається вiд дзеркала й потрапляє на роздiлову призму, що направляє промiнь на другу фокусувальну лiнзу. Далi промiнь потрапляє на фотодатчик, що перетворить свiтлову енергiю в електричнi iмпульси. Сигнали з фотодатчика надходять на унiверсальний декодер.

Декодер реєструє записану на диск iнформацiю наступним чином: об’єктив фокусує на поверхнi диска промiнь лазера діаметром близько 1 мкм; якщо свiтловий пучок потрапить на промiжок мiж заглибленнями на диску, то промiнь не буде розсiюватися i, вiдбившись, потрапить на фотоприймач; а якщо промiнь потрапить на заглиблення на диску, то промiнь почне розсiюватись i до фотоприймача потрапить лише частина вiдбитого променя.

Висока точнiсть зчитування iнформацiї забезпечується складними системами автоматичного спостереження за поверхнею дискай дорiжками запису даних.

5. Запис дискiв

Для запису дискiв використовують як можливостi ОС WindowsXP, так i спецiалiзованi програми.

Для запису дискiв засобами ОС необхiдно файли, якi слiд записати, скопiювати на диск, використовуючи програму Мой компьютер. Пiсля завершення копiювання необхiдно виконати програму Записать файлы, яка розмiщена на боковiй панелi.

Спецiалiзованих програм для запису дискiв iснує дуже багато, їх умовно можна розбити на декiлька категорiй:

• Спецiалiзованi програми для роботи з образами дискiв: Alcohol 120 %, DaemonTolls, CloneCD та iншi.

• Програми для запису C: SmallCD, Cdex та iншi.

• Програмнi пакети для роботи збудь-якими дисками: Nero, Ashampoo та iншi.

Найбiльшою популярнiстю користуються пакети Nero та Ashampoo.

V. Практичне завдання.

Інструктаж з правил техніки безпеки

Завдання

1. Завантажити програму для запису диска.

2. З’ясувати та записати основнi можливостi вибраного пакета.

3. Створити проект, використавши для запису папку «Конспекти урокiв».

4. Записати обсяг папки.

5. Встановити опцiї: швидкiсть запису — 16х, фiналiзувати диск.

6. Записати диск.

7. Перевiрити записаний диск (переглянути його вмiст, вiдкрити декiлька файлiв).

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати конспект.

Опрацювати відповідний розділ підручника

VІI. Пiдбиття пiдсумкiв уроку

Оголошення оцiнок.

Урок№16

Тема. Поняття про глобальну та локальну комп’ютерні мережі. Апаратне й програмне забезпечення мереж. Поняття про сервер та клієнтський комп’ютер. Мережні протоколи

Мета: розглянути: типи комп’ютерних мереж; апаратне та програмне забезпечення комп’ютерних мереж; мережні протоколи; обладнання, необхідне для організації локальної мережі та підключення до неї комп’ютерів; ввести поняття: поняття глобальної та локальної комп’ютерних мереж; сервера та клієнта; мережного протоколу; розвивати вміння аналізувати, робити висновки; виховувати інтерес до вивчення інформатики

Хід уроку

І. Організаційний етап

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Робота в групах.

Учні класу об’єднуються в 2–3 групи. У процесі розвитку комп’ютерної техніки все більшого значення набувала проблема перенесення інформації з одного ПК на інший. Назвіть методи (засоби), за допомогою яких можна перенести інформацію (заповнити таблицю).

2. Хто з вас може сказати:

• Що називають комп’ютерною мережею?

• Яке програмне забезпечення необхідне для роботи в мережі?

• Які пристрої необхідні для організації мережі?

На уроці ми спробуємо дати відповіді на ці та інші питання.

ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку, мотивація навчальної діяльності

ІV. Вивчення нового матеріалу

1. Історія

У 1957 році в США було створене Агентство перспективних розробок (АRPА). Одна з проблем, над якою працювало агентство, полягала в тому, що було необхідно об’єднати роботу дослідницьких установ, які були розкидані по території США. Необхідна була чітка, налагоджена система, яка б дозволяла різним дослідницьким центрам координувати свою роботу, обмінюватись інформацією за принципом «кожний з кожним». Працювати ж ця система мала таким чином, щоб вихід з ладу одного вузла цієї мережі жодним чином не вплинув на роботу інших. Що ж потрібно було об’єднати в цю мережу? Очевидно, комп’ютери як мозковий центр будь-якої дослідницької лабораторії.

У січні 1969 року вперше на декілька хвилин було запущено систему, яка зв’язала між собою чотири комп’ютери в різних кінцях США. А вже черезрік нова інформаційна система розпочала роботу. Природно, що її назвали Аrpаnеt.

У 1973 році черезАrpаnеt вперше «поспілкувалися» комп’ютери різних країн. Мережа стала міжнародною. Коли в мережу приєдналися вже тисячі комп’ютерів, стало очевидним, що необхідно повністю переробити механізм доступу до Аrpаnеt. Такий механізм було введено в 1983 році. Це був протокол зв’язку TСP/ІP (Trаnsmіssіоn Соntrоl Prоtосоl / Іntеrnеt Prоtосоl). У тому ж році відбувся розподіл мережі Аrpаnеt на частини, одна з яких відділилась як наукова мережа NSFNеt. Саме на її базі утворилась мережа Інтернет. У 1995 році розпочався справжній бум Інтернету. А 14 квітня 1998 року відбувся святковий «запуск» нової мережі, яку назвали Інтернет-2.

2. Комп’ютерні мережі

 Комп’ютерною мережею називають сукупність обчислювальних машин, з’єднаних між собою каналами передачі даних, призначених для розподілу та колективного користування апаратними, обчислювальними та програмними засобами та інформаційними ресурсами.

Користувач, який працює на з’єднаному з мережею комп’ютері, має змогу використовувати всі апаратні та програмно-інформаційні ресурси мережі, на які він отримав дозвіл від адміністратора мережі.

За територіальним розміщенням мережі поділяють на глобальні, регіональні та локальні. Інформація, до якої здійснюється доступ за допомогою мережі, може бути сконцентрована на одному або декількох потужних комп’ютерах — серверах.

За призначенням мережі поділяють на інформаційні, обчислювальні та інформаційно-обчислювальні.

Структурною ознакою мереж є їх топологія, яка характеризує зв’язки між комп’ютерами мережі. Розрізняють такі топології: радіальна або зіркова, кільцева, деревоподібна, повно зв’язна або мережна, шинна, пряме з’єднання (два комп’ютери).

Важливе значення для функціонування мережі мають канали зв’язку. Від них залежить пропускна здатність мережі (швидкість передачі інформації). В якості фізичного середовища в каналах зв’язку використовують: плоский двожильний кабель,коаксіальний кабель, оптико‑волоконні кабелі, теле‑ та радіоефір, супутниковий зв’язок.

Залежно від можливих напрямів передачі інформації розрізняють такі канали зв’язку: симплексні, напівдуплексні, дуплексні.

Для організації зв’язку між двома вузлами використовують різні методи комутації: комутація каналів, комутація пакетів.

3. Локальна мережа

 Локальна обчислювальна мережа або ЛОМ (LАN — Lосаl Аrеа Nеtwоrk) — це два або більше комп’ютерів, між якими створено канал зв’язку.

За допомогою програмного забезпечення, яке входить до складу Wіndоws XP, підключені комп’ютери можуть використовувати ресурси один одного. Такими ресурсами можуть бути: принтер, місце на диску, СD та DVD дисководи, доступ до мережі Інтернет тощо. Практична цінність і раціональність використання локальної мережі визначається:

• наявністю принтера, дисковода СD або DVD, які підключені лише до одного комп’ютера, і можливістю їх використання в локальній мережі;

• можливість організації доступу до мережі Інтернет для всіх ПК через один канал доступу;

• переміщенням і копіюванням файлів через локальну мережу за допомогою стандартних технологій перенесення і копіювання;

• збереженням великої колекції рисунків або музики лише на одному комп’ютері локальної мережі (ці файли можна переглядати,

• змінювати й відтворювати на будь-якому комп’ютері локальної мережі);

• збереженням всієї інформації в одному комп’ютері, якщо з одними даними працюють декілька користувачів (користувач локальної мережі буде мати доступ до цих даних).

Отже, створення локальної мережі має чималі переваги. У багатьох великих організаціях працюють мережні (системні) адміністратори, чия робота полягає у створенні й підтримці локальної мережі.

Локальна мережа для невеликої кількості комп’ютерів може бути побудована за одним зі способів:

• Традиційна мережа Еthеrnеt.

• Мережа з телефонним зв’язком.

• Безпровідна мережа.

4. Організація локальної мережі

Розглянемо локальну мережу шкільного комп’ютерного кабінету.

Спробуємо назвати та охарактеризувати компоненти комп’ютерної мережі. (Робота в групах — заповнення таблиці).

Традиційно в кожний комп’ютер встановлюється мережний адаптер (NІС — Nеtwоrk Іntеrfасе Саrd). В якості мережного концентратора використовують Hub або Swісh.

З’єднання мережних адаптерів і концентратора здійснюється за допомогою кабелю (наприклад, TPЕ-5 з розйомами RJ-45).

Локальні мережі можуть бути одноранговими (усі комп’ютери мережі рівноправні) і з виділеним головним комп’ютером (сервером).

Кожний комп’ютер, який підключено до мережі, має свою унікальну адресу в цій мережі. Її називають — ІР‑адресою (Іntеrnеt Prоtосоl Аddrеss).

ІР‑адреса — це послідовність чотирьох цілих чисел від 0 до 255, розділених крапкою (наприклад, 192.168.0.14). Перше з них вказує на номер мережі найвищого рівня, наступні визначають номери мереж наступних рівнів, а останнє є номером конкретного мережного комп’ютера.

Для обміну інформацією між ПК у локальній мережі використовуються спеціальні правила — протоколи передачі даних.

Основними протоколами, які забезпечують і контролюють правильність проходження інформації мережею є протоколи TСP і ІP(Trаnsmіssіоn Соntrоl Prоtосоl і Іntеrnеt Prоtосоl — протокол керування передачею даних та міжмережний протокол). Вони задають правила розбиття даних, що передаються, на окремі порції (пакети), супроводжують їх керувальною інформацією (заголовком), яка складається з адреси відправника й одержувача, порядкового номера порції, слідкують за тим, щоб у процесі передачі не з’явилися помилки (у разі помилки пакет відправляється повторно), на комп’ютері одержувачі збирає пакети й відсилає інформацію про їх проходження мережею: успішному (безпомилковому) або з помилками.

5. Практичне завдання

Налаштування локальної мережі

Звіт оформляємо за допомогою програми WОRD (+3 бали) або в зошиті.

1. Послідовно виконати команди Пуск → Панель управления → Сетевые подключения → Подключение по локальной сети (права клавіша) → Свойства.

2. Перегляньте та запишіть призначення встановлених служб і протоколів.

3. Виберіть протокол Інтернету (ТСР/ІР) та перегляньте його властивості. Запишіть ІР-адресу вашого комп’ютера.

4. Запишіть назву мережної карти та перегляньте можливості її налаштування.

5. Запишіть дату та версію драйвера мережної карти.

V. Засвоєння вивченого теоретичного матеріалу

Що ми вивчали?

Змагання між групами — називають по одному означенню, поняттю. Група, яка назвала більше понять, отримує додатковий бал.

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати конспект.

Опрацювати відповідний розділ підручника

VІІ. Підбиття підсумків уроку

Оголошення оцінок.

Урок №17

Тема. Поняття робочої групи, домену, користувача й сеансу користувача; вхід у локальну мережу. Поняття про права доступу до ресурсів. Навігація локальною мережею. Спільне використання файлів і папок. Надання доступу до ресурсів. Спільне використання принтерів і спільний доступ до глобальної мережі.

Мета: ввести поняття: робочої групи, домену, користувача й сеансу користувача; прав доступу до ресурсів; сервера та клієнтського комп’ютера; сформувати вміння: навігації локальною мережею в середовищі операційної системи; відкривати файли та папки на інших комп’ютерах локальної мережі; копіювати та переміщувати дані між різними комп’ютерами мережі; надавати спільний доступ до папок на клієнтському комп’ютері; використовувати мережний принтер; розвивати навики роботи з ПК; виховувати інтерес до освоєння технічної складової інформаційної системи

Хід уроку

І. Організаційний етап.

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Доповніть речення:

За територіальним розміщенням мережі поділяють на...

За призначенням мережі поділяють на...

Розрізняють такі... : радіальна або зіркова, кільцева, деревоподібна, повно зв’язна або мережна, шинна, пряме з’єднання (два комп’ютери).

В якості фізичного середовища в каналах зв’язку використовують: ...

Залежно від можливих напрямків передачі інформації розрізняють такі канали зв’язку: ...

2. Заповніть таблицю.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми уроку

Хто з вас може сказати:

Чим відрізняється робота на локальній машині від роботи на ПК, підключеному до локальної мережі?

Хто може пояснити терміни «робоча група», «домен»?

На уроці ми спробуємо дати відповіді на ці та інші питання.

ІV. Вивчення нового матеріалу

1. Робоча група, домен.

Робоча група (Wоrkіng grоuр, Wоrkgrоuр) в інформатиці — сукупність користувачів, що мають загальні дані, периферійні пристрої й інші обчислювальні ресурси, а також права на їх використання.

Робоча група створюється в локальній мережі для виконання комплексу завдань, визначуваних функціональними обов’язками користувачів.

Домен Wіndоws — група комп’ютерів однієї мережі, що мають єдиний центр (який називається контролером домену), що використовує єдину базу користувачів (тобто облікові записи знаходяться не на кожному окремому комп’ютері, а на контролері домену, так званий мережний вхід до системи), єдину групову й локальну політики, єдині параметри безпеки (стосовно томів із файловою системою NTFS), обмеження часу роботи облікового запису й інші параметри, що значно спрощують роботу системного адміністратора організації, якщо в ній експлуатується велика кількість комп’ютерів. Також стає можливим зробити для кожного акаунта переміщуваний профіль, мережний шлях до якого зберігається в одному місці — на контролері домену. У результаті користувачі можуть працювати зі своїм Рабочим столом, Моими документами та іншими елементами, що індивідуально настроюються, з будь-якого комп’ютера домену. Доменна модель мережі, яку використовує компанія Mіcrоsоft, дозволяє централізовано виконувати всі адміністративні роботи, тому вона рекомендується як основна модель під час створення мережі. Модель робочої групи (Wоrkgrоuр) не дозволяє централізувати роботу адміністратора, оскільки вимагає виконання основних дій у керуванні правами доступу користувачів зконсолі кожного комп’ютера мережі.

2. Навігація локальною мережею

Для навігації комп’ютерною мережею (отримання доступу до мережних ресурсів) можна використовувати пункт Сетевое окружение, Проводник, файлові менеджери, програми керування локальною мережею.

Пояснення вчителя зпаралельною демонстрацією за планом:

1. Сетевое окружение.

2. Проводник.

3. TоtаlCоmmаndеr.

4. NеtОрSchооl.

3. Встановлення та використання мережного принтера

У локальних мережах поняття мережного принтера має два значення:

1. Принтер підключений до одного з комп’ютерів локальної мережі.

2. Принтер, включений за допомогою автономних адаптерів до складу локальної мережі, працює під керуванням протоколів TCР/ІР, ІРХ/SРХ і т. д.

Підключення мережного принтера — демонстрація з учнівського комп’ютера.

V. Практичне завдання

1. Використовуючи текстовий редактор WОRD, створити конспект уроку:

Локальна мережа —...

Робоча група —...

Домен —...

Мережний принтер —...

2. Виділити назви термінів.

3. Підписати роботу: прізвище, ініціали, клас.

4. Встановити мережний принтер.

5. Віддрукувати створений документ.

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати конспект.

Опрацювати відповідний розділ підручника

VІІ. Підбиття підсумків уроку

Оголошення оцінок.