Як допомогти дитині у приготуванні уроків.
Мета. Визначити труднощі, які виникають у дитини під час приготування уроків; дати практичні поради батькам щодо допомоги дитині у приготуванні домашніх завдань.
Хід зборів
Анкетування батьків.
1. Із захопленням чи небажанням ваша дитина виконує домашні завдання?
2. Скільки часу потребує виконання домашніх завдань?
3. Завдання з яких предметів виконує спочатку?
4. Чи вміє виконувати завдання самостійно?
5. Чи допомагаєте ви у приготування уроків? Якщо так, то у чому полягає ця допомога?
6. Чи робить дитина перерву при виконанні завдання? Скільки часу потрібно для того, щоб перепочити?
7. Як ви контролюєте виконання домашніх завдань?
Обговорення теми зборів
Батьки, які практично відразу дають дитині цілковиту самостійність у приготуванні уроків так само не мають рації як ті, які надмірно їх опікують. Деякі дорослі одразу заявляють школяру: «Уроки задані тобі, а не мені, ось ти й роби!». Інші ласкаво запитують: «Ну, що нам сьогодні задано?» - і розгортають підручники та зошити. У першому випадку виникає образа на байдужість рідних до таких важливих шкільних справ і страждає якість виконання завдань, а у другому – формується безвідповідальність, упевненість, що все буде зроблено добре й без особистих зусиль.
Безумовний обов’язок батьків полягає в тому, щоб налагодити процес виконання домашніх завдань. Сюди входить й організація робочого місця, й уточнення розпорядку дня для того, щоб виділити для приготування уроків необхідного часу, й окреслення послідовності виконання домашніх завдань. Крім того, спочатку діти роблять багато помилок і помарок від невміння розподіляти увагу, від надмірного напруження, швидкого стомлення. Якщо батьки присутні при виконанні дитиною домашніх завдань, вони підбадьорюють її, пояснюють, якщо дитина що-небудь не зрозуміла або забула, але не підмінюють її діяльність своєю. Звичайно, треба вимагати, щоб домашнє завдання було виконано чисто, акуратно, красиво. Але всі ці вимоги повинні залишатися в межах можливості дитини. Не мають рації ті батьки, які примушують переписувати домашнє завдання по десять разів.
Сьогодні учень зі сльозами в очах перепише роботу десять разів, а завтра виконає завдання неохайно, бо батьки були зайняті і не перевірили якість роботи. Як слідство – дитина може почати хитрувати, ураховувати зайнятість й настрій батьків, а особистої відповідальності у нього так і не сформується.
Поступово дитині буде потрібно все менше часу для організації занять. Тому пряму участь батьків у виконанні уроків можна буде замінити тільки присутністю. Незмінним залишиться тільки цікавість і увага до життя школяра, вміння радіти його успіхам.
А тепер конкретно розглянемо, що слід й чого не слід робити батькам під час спільного приготування уроків, Як привчити дитину до приготування домашніх завдань.
Перевірте, чи правильно організоване робоче місце дитини. Джерело світла повинно бути розташоване попереду і зліва, для того, щоб на зошит не падала тінь від голови або від руки. Під час приготування уроків на столі не повинно бути ніяких зайвих речей. Братися до виконання домашнього завдання краще за все за годину – півтори після повернення зі школи, щоб дитина встигла відпочити. Якщо дитина зайнята якими-небудь іншими важливими справами (наприклад, відвідує гурток, або спить після обіду, що для молодшого школяра дуже важливо), то, звичайно, можна сідати за уроки й пізніше. Але у будь-якому випадку не можна відкладати це на вечір.
Батьки часто вимагають, щоб дитина не вставала з-за столу, поки не приготує уроки. Для 6-7 річної дитини час безперервної роботи не повинен перебільшувати 15-20 хвилин, на кінець початкової школи він може досягати 30-40 хвилин. Коли радиш батьками не перевтомлювати молодшого школяра надто тривалим безперервним сидінням, не рідко чуєш у відповідь: «Адже у школі він може висиджувати 40 хвилин!». Але не забувайте: сьогодні він вже відсидів 4-5 уроків. Саме через те його працездатність тепер знизилася.
Треба слідкувати, щоб дитина під час роботи не відволікалася, не починала щось малювати на папірці, що попався. Повернути увагу дитини можливо жестом, кивком голови, неголосним нагадуванням. Нотації, надто довгі розумування, роздратовані вигуки не припустимі: вони тільки додатково відволікають дитину від роботи.
Існують спеціальні прийоми, спрямовані на формування у дитини уваги, самоконтролю. Один з них – навчання перевірці рішення. Воно починається з того, що дорослий пише у стовпчик приклади, у яких дитина повинна знайти помилку. При цьому помилкові відповіді чергуються з правильними. Наприклад, так: 10-5=5, 4+3=7, 6+4=10, 7-2=3, 6+2=9, 8+1=7, 5+3=8. Для перевірки дитині дають червоний олівець. Навпроти вірних відповідей вона ставить плюси, а невірні закреслює, підписуючи потрібне число зверху. На другому етапі треба спонукати її застосовувати вироблені навички по відношенню до шкільних завдань: «Ти добре вмієш все перевіряти, а у домашньому завданні зробив цілих дві помилки й жодної не виправив. Ну, давай швидше це перевір!». Це говориться весело, без роздратування та незадоволення. Дитина повинна знати: його помилки вас не розсердили, а здивували. Адже дійсно дивно – вміти проводити перевірку, але не користуватися цим умінням!
Ї ще одне попередження. Ї ще одне попередження. Ніколи не сварити сина або доньку за виправлення, навіть якщо від них у зошиті утворюється «бруд». Самовиправлення – це перша фаза самоконтролю Вони повинні всіляко заохочуватися.
Але як би ви не намагались, іноді трапляється, що дитина приносить погані відмітки. Як поводити себе, якщо це відбулося? Передусім, поставтеся до цього спокійно. Розберіться, у чому справа. Може бути, дитина забула виконати домашнє завдання? Тоді треба доброзичливо запитати: «Адже ти будеш тепер уважно слідкувати за тим, що задано, справді?». Але цілком покладатися на свідомість учня, який починає, не слід. Непогано було б протягом кількох днів, а можливо й далі самим батькам постежити за тим, чи всі уроки виконані. Можливо дитина погано засвоїла навчальний матеріал. Тоді прийдеться додатково позайматися з нею, пояснити те, що залишилося незрозумілим.
Погані відмітки, поставлені за неохайність, «бруд» у зошиті – вже серйозне покарання для дитини. Батькам достатньо висловити засмучення й виявити надію на те, що в подальшому дитина буде писати охайніше. Ніяких додаткових покарань застосовувати не треба. Але буває, що дитина отримує низькі відмітки за усні відповіді (іноді й за контрольні роботи), хоча матеріал знає непогано. Добре відповісти йому заважає хвилювання, що виникає кожного разу, коли вчителька викликає його до дошки. Таку дитину требі підбадьорити, уселити їй віру у свої сили. Про погані відмітки не треба говорити зовсім, тому що це може спровокувати розвиток неврозу.
Не треба дуже захоплюватися й відмінними оцінками. Дитина ходить до школи за знаннями, а не за оцінками. Тільки у знаннях зміст і ціль навчання. Відмітки – не плата за виконану роботу. Це віхи, що зазначають, яка ділянка шляху пройдена благополучно, а де залишились недоробки. Надмірне захоплення батьків відмітками спричиняє те, що і у дітей з’являється так звана оціночна психологія. ЇЇ девіз: «Відмінно за всяку ціну». Уживається випрошування: «Не ставте мені погану оцінку. Я завтра вивчу й розповім». Починається зубріння, списування, підгонка під відповідь. Трапляється, що підробляються оцінки у щоденнику. Тобто, наслідки найсумніші.
Хочу відмітити, що школа – це не тільки уроки. Їй надають привабливості й гуртки, цікаві секції. Нажаль, коли дитина неважно учиться, батьки іноді вирішують: «Дарма їй витрачати час на ці дурниці. Хай краще більше сидить над домашніми завданнями». Дитяче життя збіднюється, не використовується один з важливих важелів виховання позитивного відношення до школи. Навпаки, зміна видів діяльності, нові враження, спілкування з однолітками є потужними стимуляторами позитивного відношення дитини до навчання.
Додаток
Ігри для розвитку уваги, пам’яті
«Знайди помилку»
Заздалегідь треба приготувати будь-який текст. Дорослий повинен попередити дитину, щоб та слухала уважно й зачитує цей текст. Після цього пропонує інший текст, вже зі змінами. Задача дитини – знайти й виправити всі помилкові ствердження. Чим більше помилок виправить дитина, тим уважніше вона слухала.
«Слова»
Інструкція дитині: Запиши якнайбільше слів, що відносяться до теми:
1. Школа;
2. Математика;
3. Музика;
4. Книга;
5. Природознавство;
6. Мистецтво;
7. Осінь;
8. Зима;
9. Весна;
10. Мама та інш.
На кожну тему дається 5 хвилин. Цю гру можна проводити за кілька заходів, пропонуючи для роботи школяра по 2-3 слова. Якщо з теми «Музика» учні 8-9 років відтворюють приблизно 7-8 слів, то п’ятнадцятирічні підлітки – вже 37 слів, з теми «Книга і література» ці показники відповідають 5 й 28 словам, а з теми «Мистецтво, живопис» - 4 й 20 слів відповідно.
Тренувальна вправа з розвитку сприйняття
Школяру пропонується 100-клітинна таблиця, яка заповнена цифрами. Завдання – підрахувати, скільки разів зустрічається кожне число від 0 до 9. Фіксується час, за який школяр підраховує, скільки разів зустрічається 0, потім 1, потім 2 і т.п.
| 4 | 3 | 2 | 8 | 2 | 3 | 6 | 5 | 9 | 1 |
| 7 | 5 | 7 | 6 | 6 | 5 | 9 | 0 | 8 | 5 |
| 3 | 1 | 0 | 1 | 3 | 4 | 0 | 6 | 5 | 1 |
| 7 | 2 | 4 | 1 | 0 | 6 | 2 | 3 | 7 | 1 |
| 6 | 5 | 4 | 4 | 3 | 8 | 8 | 3 | 1 | 3 |
| 8 | 0 | 0 | 3 | 2 | 1 | 5 | 4 | 9 | 5 |
| 0 | 7 | 6 | 3 | 2 | 6 | 3 | 8 | 2 | 9 |
| 6 | 1 | 7 | 6 | 9 | 5 | 8 | 5 | 9 | 0 |
| 7 | 4 | 1 | 7 | 5 | 3 | 9 | 2 | 3 | 4 |
| 6 | 3 | 0 | 7 | 6 | 9 | 1 | 0 | 9 | 1 |
Оцінка результатів.
Порівняйте результати, отримані вашою дитиною з середніми й зробіть висновок про ступінь розвитку сприйняття. Невірний підрахунок цифр або більш повільний підрахунок свідчать про зниження точності й швидкості сприйняття.
Якщо результат вас не задовольнив, проведіть кілька тренувальних завдань: проводити інформаційних пошук кожного з чисел у будь-якій послідовності.
Таблиця результатів
| Вік 9-10 років | Цифри | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 0 |
| Час (с) | 20 | 28 | 27 | 25 | 27 | 29 | 26 | 26 | 29 | 17 |
| Кільк. цифр | 8 | 11 | 10 | 12 | 9 | 10 | 8 | 11 | 12 | 9 |
Література
1. Л.Тихомирова Формирование и развитие интеллектуальных способностей ребенка. – М.: Рольф, 2000
2. Г.Ф.Гаврилычева Современный младший школьник. Какой он? // Начальная школа. – 2004. – №3
3. Г.Ф.Гаврилычева Это желанное слово «сам». Развитие самостоятельности у детей // Начальная школа. – 1992. – №2
4. А.Л.Малиованов Педагогический такт в семейном воспитании. – М.: Просвещение, 1964
5. О.В.Полянская Школа и родители: рекомендация родителям по подготовке домашних заданий. // Директор школы. – 2005. – №7
6. Л.И.Саляхова Настольная книга классного руководителя. – М.: Глобус, 2007
7. Довідник класного керівника. Г.Ковганич Професійна компетентність класного керівника: час і виклики. – К.: Пресс-Альянс. – 2012. – №1
436
115 911 
