Євдокія Кашуба "ЖІНКА НА ВІЙНІ"

Урок позакласного читання в 7 класі

Т е м а. Зорі на ймення…(За повістю Б.Васильєва «А світанки тут тихі»)

М е т а: на прикладі повісті Б.Васильєва розкрити мужність і героїзм жінок у роки Другої світової війни; розвивати вміння характеризувати літературні образи та формувати вміння аналізувати художній твір; виховувати шанобливе ставлення до тих, хто здобув мир дорогою ціною.

Т и п у р о к у: урок пообразного аналізу.

Форма уроку: урок-Пам'ять.

Велика і надзвичайна тема – українська жінка і війна.

Хто виніс і винесе на своїх плечах найбільше лиха,

жорстокості, ганьби, насильства?

О.Довженко

Х і д у р о к у

Вступне слово вчителя.

За вікном буяє весна і світить сонце, як і десятки років тому… Цвіте бузок і червоніють тюльпани, як і десятки років тому…Голубіє небо і співають пташки у високості, як і десятки років тому…Підростає, щебече малеча і воркують біля неї батьки, дідусі та бабусі, як і десятки років тому…Крилата юнь прагне досягти вершини знань і професійності, як і десятки років тому…Люди сміються, радіють, працюють, кохають і перемагають! В усі віки так було і так буде! Та4к було влітку 1941-го року. Аж раптом пролунав заклик: «Вставай, країно, вставай на смертний бій!»(звучить музика «Священна війна»).

Час зупинився для мільйонів людей нашої Батьківщини. Для героїв повісті Бориса Васильєва «А світанки тут тихі» він також зупинився.

Подивіться, будь ласка, на схему і заповніть клітинки і колонки.

Кого з героїнь саме в такий момент застала війна?

Що поєднало цих дівчат?

Ким вони стали?

• Робота зі схемою «Час зупинився: війна!»

(В клітини вписати імена і прізвища дівчат: 1 – Ліза Бричкіна, 2 – Гурвич Соня, 3 – Женя Комелькова, 4 – Рита Осяніна, 5 – Галка Четвертак. В першу половину колонки – слово війна, в другу – зенітниці).

• Оголошення теми і мети уроку.
• Повідомлення учня «Жінка на війні».

Жінка і війна…про це не можна говорити без хвилювання. Мати, любляча дружина, турботлива сестра чи кохана – вона нарівні з чоловіками рішуче і відважно стала на захист Батьківщини в грізні роки воєнного лихоліття.

Воїном жінка ставала не за вказівкою чи з примусу, а добровільно, за власним сумлінням. Медсестра, радистка, кухар, снайпер, зенітник, кулеметник, пілот вершили священну справу – боронили рідну землю від ненависних загарбників.

Багато українських жінок виборювали перемогу у Другій світовій війні. В лавах армії служили понад 800тис. жінок, у т.ч. 127 тис. представниць України. Змінивши ошатні сукні на військовий одяг, вони пройшли сувору школу бойового загартування, мужньо долали виснажливі фронтові незгоди, боролися з ворогом у партизанських загонах, антифашистському підпіллі.

За видатні заслуги перед Вітчизною, мужність і героїзм понад 100тис.жінок нагороджені орденами та медалями. 91 жінка була удостоєна звання Героя Радянського Союзу(тоді так називалося об’єднання країн, куди входила і наша Батьківщина), 27 із них народилися в Україні. Їхні прізвища стали символом незламності духу і волі.

«Велика і надзвичайна тема – українська жінка і війна. Хто виніс і винесе на своїх плечах найбільше лиха, жорстокості, ганьби, насильства?» Так до болю правдиво в 1941 році передбачив Олександр Довженко долю української матері, сестри, дружини, коханої, що спіткала їх під час війни. Перед нами – феномен історії – жінка-учасниця війни, що добровільно прийшла на фронт і воювала з ворогом поруч з чоловіками. Поруч… Та психологічно, морально їй було набагато складніше. Скільком із них так і не пощастило героїнею ввійти в мирне життя, створити сім’ю, бути коханою, народити дітей….

• Поетична мить.

Читає учень. (Р.Рождественський. «Реквієм», фрагмент).

Спогадаєм всіх поіменно,

Спогадаєм

горем

своїм…

Це потрібно –

не мертвим!

Це треба –

живим!

• Бесіда за запитаннями вчителя.

Про що йдеться в повісті Б.Васильєва «А світанки тут тихі»? Коли і де відбувалися події?

Яке враження справив на вас прочитаний твір? Чим схвилював? Що найдужче вразило і запам’яталося?

Пригадайте текст. Як зустрів зенітниць Васков і як почував себе поруч з ними?

Що ви дізналися про життя старшини Васкова?

• Розповідь учня про Васкова.

Федоту Євграфовичу Васкову весною 1942-го р. виповнилося 32 роки. Він сам згадує про те, що закінчив лише чотири класи, вмів читати-писати. Він вважав себе, своє життя щасливим. Закінчив полкову школу і за десять років дослужився до звання старшини.

Він був учасником фінської війни, з якої повернувся з двома медалями. Та це його не втішило: сімейне життя не склалося. Він розлучився з дружиною, через суд забрав сина і відвіз його своїй матері. Але через рік його хлопчик помер; «і відтоді Васков усміхнувся всього тричі: генералові, який орде6н йому вручав, хірургові, що осколок з його плеча витяг, та хазяйці своїй Марії Никифорівні, за кмітливість».

Старшина був дуже добрий і вимогливий одночасно. Це у нього з юності. Йому прийшлося тяжко працювати задля родини з 14 років. Таким чином, труднощі його ніяк не лякали. Він був фізично загартований, відповідальний. Як умів, піклувався про дівчат-зенітниць. «Нема тут жінок! Є бійці, і є командири», - раз і назавжди поставив статутну вимогу Федот Васков.

Яка звістка Рити Осяніної порушила тихе життя роз’їзду?

Який наказ отримав старшина і кого взяв з собою для його виконання?

Що виявилося для групи непосильним?

Яке рішення прийняв старшина? Кого він послав назад на 171-й роз’їзд?

Схарактеризуйте Лізу Бричкіну.

• Розповідь учня про Лізу Бричкіну.

Ліза була родом з Брянщини. Батько був лісником, а мати вже кілька років була прикута до ліжка і Ліза ретельно її доглядала. Жили на кордоні.

Дівчина дуже багато працювала. З 14-ти років намагалася опанувати секрети жіночого мистецтва, але в неї щось не виходило. І тому Ліза стала замкнутою, мовчазною, уникла веселих компаній. А разом з тим їй так хотілося ласки і тепла! Тягуче почуття самотності давило її, переслідувало. Ліза ніколи не чула доброго слова, не відчувала бодай найменшої ніжності до себе. І тому не дивно, що «усі 19 років прожила у відчутті завтрашнього дня. Щоранку її обпікало нетерпляче передчуття осяйного щастя».

Та щастя обходило її стороною. Мати померла. Батько нещадно пив. Ліза щоденно думала про від’їзд у місто, де хотіла продовжити навчання. Мрія про навчання не збулася: почалася війна. Ліза потрапила на оборонні роботи, а восени опинилася за Валдаєм, «приліпилася до зенітної частини» і так опинилася на 171-му роз’їзді.

Дівчина була надійною, зіркою, а ще – закоханою у Федота Євграфовича. Саме думаючи про нього, Ліза забула взяти лату і ринула в болото. Їй зігрівала душу обіцянка Васкова поспівати разом…пізніше…

Лізу «лякала самотність, мертва, замогильна тиша». І коли перед нею раптом спучився величезний пухир, сахнулася на крок у бік. Але цей крок був фатальним. Жердина не врятувала і дівчина «упала в холодну рідку твань». Автор з болем підкреслює, що ота рятівна стежка була десь зовсім поруч, «крок, півкроку від неї, але ці півкроку вже неможливо було зробити». Її крик ніхто не почув… Врятувати ніхто не міг…

Ліза до останнього вірила в синє небо, тяглася до нього. Востаннє побачила світле сонце, «тепле, нестерпно яскраве, як обіцянка завтрашнього дня. І до останньої миті вірила, що це завтра буде й для неї»…Але завтра не настало для Лізи Бричкіної.

Хто й чому став першою жертвою ворожих німців?

А якою зображує автор Соню? Хто бажає про неї розповісти?

Соню автор зображує несміливою, тихенькою, з писклявим голосочком. Вона – з великої родини, в якій завжди панували злагода, доброта, взаємодопомога. Дівчина не знала розкошів, але знала родинне тепло і любов.

Вона дуже любила поезію; вчилася і в школі, і в університеті на «відмінно». Добровольцем пішла на фронт. «В частині її майже не знали: вона була непомітна й ретельна – і потрапила в зенітниці випадково».

Це про неї Васков думав: «Ех, замірок ти гороб’ячий, чи під силу горе на горбі в тебе?» Цими словами автор висловлює співчуття мільйонам таких, як Соня Гурвич. На тендітні жіночі плечі ліг непомірно важкий тягар війни. Та Соня мужньо і спокійно зносила лихоліття війни. Саме тут знадобилися її знання німецької мови, Васков взяв її як перекладача. Дівчина була відважною, ніколи не думала про смерть, страх, ризик. А ризик був. І старшина це розумів, та навіть не встиг їй слова сказати. Назад Соня Гурвич не повернулася…

• Вчитель.

Лють вела Васкова після смерті Соні. «Не міг простити собі, знов карався і мучився, що недогледів за ними» і утратив перекладача. «І кричала в ньому ця мука і билася, і тільки одним міг» заспокоїтись – погонею.

Як проявила себе Женя в цій погоні за німцями і що сталося з нею після розправи з убивцею?

Автор дуже влучно підмітив труднощі жінки на війні. Не всі чоловіки витримували. «А тут дівчина, по живій голові прикладом била, жінка, майбутня мати, в якій самою природою довелося переступати через себе, бо вони захищали Вітчизну. Женя врятувала Васкову життя, проявила себе мужньою, відважною і людяною, хоча довелося вперше в житті вбити людину.

Чому, на вашу думку, в чергову розвідку Васков взяв саме Галку Четвертак, хоча розумів, що треба йти з Женею Комельковою?

Якою постала перед нами Галка Четвертак? Розкажіть, будь ласка, про її долю.

• Розповідь учня про Галку Четвертак.

Галка Четвертак багато в чому відрізнялася від решти зенітниць. І зовнішність її неприваблива, і статура нескладна, і нечупарою числилася, і боялася всього на світі. Дівчина була підкидьком, виховувалася в дитбудинку, де дали їй прізвище: Четвертак. Вона хотіла привернути до себе увагу, тому завжди щось вигадувала. За це її дражнили, зневажали. Нарешті її спровадили в бібліотечний технікум на підвищену стипендію, щоб тільки позбутися.

Війна застала Галку Четвертак на ІІІ курсі. Всю її групу взяли на фронт, а її – ні, бо ні зростом, ні віком не вийшла. І тому направили її як виняток в зенітниці. Проте романтика швидко минула. Реальний світ виявився надто суворим і жорстоким. Галка розгублено скисла і нишком плакала ночами. І тільки з появою Жені Комелькової життя героїні змінилося.

І все-таки, вона ні разу так і не вистрелила: ніяк не могла забути мертвої Соні. Йдучи з Васковим в розвідку, вона ні про що інше не думала, а тільки про страх і смерть. Васков не зміг її врятувати, бо Галка сама себе видала: вибігла з-за кущів з диким криком навперейми диверсантам. Вона вже нічого не бачила і не тямила. «Коротко вдарив автомат. За десяток кроків ударив у тонку, напружену під час бігу спину, і Галка з розгону ткнулася обличчям в землю, так і не знявши з голови заломлених од жаху рук». Мені дуже шкода цієї дівчини…

• Вчитель.

Васков вирішив дати останній бій. Вибору не було. «І таке відчуття у нього було, начебто саме за його спиною уся країна зійшлась, начебто саме він, Федот Євграфович Васков, був зараз її останнім соном і захисником. І не було в усьому світі більш нікого: лише він, ворог та країна», - так передає почуття бійця Б.Васильєв, який сам приймав участь у Другій світовій війні і знав про неї не за переказами, а відчув її «смак» на собі.

Якою вступила в останній бій Женя Комелькова? Що автор подає з минулого героїні?

• Розповідь учня про Жденю Комелькову.

Женя вступила в останній бій мужньою і безстрашною. Вона намагалася відвернути увагу фашистів від пораненої Рити Осяніної. Такою ж відважною вона була все своє коротке життя. Вона нічого не боялася, в юності завжди була поруч з батьком і намагалася всього навчитися: їздити на мотоциклі, стріляти, скакати на коні, танцювати, співати.

Дівчина була дуже життєрадісною, красивою. І любила все красиве в житті. Вона на власні очі бачила, як «маму, сестру, братика – усіх з кулемета поклали. Розстріляли». Це вона запам’ятала на все життя і знала, за що бореться зараз…

Женя вірила в себе завжди, і тоді, коли відводила німців від Рити, теж. Вірила, що все буде добре. А коли куля влучила їй у бік, то просто здивувалася. «Адже так безглуздо й неправдоподібно було вмирати в 19 років». Женя стріляла до останнього патрона стікаючи кров’ю. З кров’ю вичерпувалися і сили. «І німці добили її впритул, а потім довго дивилися на її і після смерті горде й прекрасне обличчя».

Що не давало спокою Васкову і що найбільше хвилювало його після смерті Жені?

• Навчальна пауза. Хвилина роздумів.
• Учитель.

З болем і відчаєм у душі старшина говорить Риті: «Поки війна, зрозуміло. А потім, коли буде мир? Що відповідати, коли запитають: чого ж це ви, чоловіки, мам наших од куль захистити не могли? Чого ж це ви із смертю їх одружили, а самі цілісінькі?.»

Що сказала Рита на ці запитання? А що б відповіли йому ви?

Згадаймо останню з п’яти зенітниць – Риту Осяніну. Де витоки її мужності?

• Розповідь учня про Риту Осяніну.

Рита Осяніна, смертельно поранена, знала, що вмиратиме вона довго й тяжко. Тому попросила Васкова попіклуватися про її сина Алека, і «вистрелила у скроню, і крові майже не було». Її вчинок не вважаю слабкістю, навпаки, для цього треба бути мужньою людиною. Рита знала і те, за що вона бореться, і те, за що віддає життя.

Ця героїня схожа з Женею тим, що теж у житті була активною, сміливою, відважною. Теж намагалася вчитися всьому. Рита рано вийшла заміж. Через рік після народження сина почалася війна.

В полковій зенітній школі Осяніна була прикладом для багатьох. Її цінували, поважали. Вона ніколи не сміялася (чоловіка вбили на другий день війни). Молода вдова попросилася на заставу, де загинув її чоловік. Вона знала, за що ненавидить фашистів. І тому в групі Васкова зарекомендувала себе уважною, сміливою, стриманою, відважною. Рита знала, що захищає собою Батьківщину…

• Вчитель. У Васкова лишився тільки страшний біль – і він повів його знову до «легонтова скита», де лишились фашисти.
• Читання останнього монологу Васкова учнем напам’ять.

«Що, взяли?. Взяли, га?. П’ять дівчат, п’ять дівчаток було всього, всього п’ятеро!.А не пройшли ви, нікуди не пройшли і здохнете тут, усі здохнете! Особисто кожного вб’ю, особисто, навіть якщо начальство помилує! А там нехай судять мене! Нехай судять!.!

Якою ціною далася старшині перемога?

• Поетична мить.

Люди!

Допоки б’є серце

у грудях, -

пам’ятайте!

Якою ціною

щастя здобуте, -

будь ласка,

пам’ятайте!

• Вчитель.

Борис Васильєв не ідеалізує своїх героїнь. Адже вони, на відміну від Васкова, вперше впритул підійшли і дихнули в обличчя війни. А воно виявилося справді жорстоким. Всі бійці стали мужніми захисниками своєї Вітчизни. Так, гинуть вони безглуздо, а насправді неминуче і героїчно, тому що війна права на вибір не давала.

• Проблемне питання.

Чи не здається вам, що у кожної героїні повісті домінує якась одна риса характеру. Яка саме?

• Висновки-спостереження.

Кожен образ, на наш погляд, є носієм певної риси, з якою народилася і померла героїня.

Так, говорячи про Лізу,автор неодноразово звертає увагу читача на її самотність: самотня в юності, «самотній крик», «лякала самотність». Дівчина прожила з відчуттям самотності. Такою ж самотньою була її смерть… Отже, ЛІЗА Бричкіна – це САМОТНІСТЬ.

А в Соні Гурвич письменник виділяє НЕПОМІТНІСТЬ. Саме такі непомітні дівчата здійснили немало подвигів в ім’я Батьківщини, своїх рідних, коханих. Так непомітно СОНЯ і відійшла у вічність…

У Галки Четвертак автор виокремлює почуття, яке м’яко називає устами Васкова «розгубленість». Вона з усіх сил боролася зі страхом, але він став причиною її смерті. Отже, ГАЛКА – суцільний СТРАХ. І ми не засуджуємо її, а співчуваємо, бо це теж типовий образ дівчини часів війни.

А ЖЕНЯ Комелькова, звичайно, - СИМВОЛ КРАСИ. Все в ній було красиве: і тіло, і душа, і думки, і почуття, і вчинки. Любила все красиве. І після смерті німці дивилися на її прекрасне обличчя. Автор в образі Жені підкреслив силу і перемогу краси 6над смертю.

Рита Осяніна – відчайдушна, мужня жінка. Вона вся ніби сталевий нерв. Все, що могла, Рита в житті зробила. Отже, РИТА – СИМВОЛ МУЖНОСТІ і НЕПОКОРИ; такою ж мужньою є смерть цієї героїні.

• Підбиття підсумків уроку.

Для кого, по-вашому, написаний автором «Епілог»?

• Учитель.

Вони загинули, щоб ми з вами жили.

Хай

не всі герої, -

ті,

що загинули, -

мертвим вічна слава!

Вічна слава!

Прошу вшанувати пам'ять всіх загиблих у Другій світовій війні хвилиною мовчання.

• Хвилина мовчання.
• Поетична мить.

Зорі

Зазирають зорі ночі

У рядки пісень моїх,

Ніби очі, ніби очі

Тих, кого нема в живих.

Чую

вічну років повість

В час нічної тишини:

• Будь як совість, будь як совість

Тих, що не прийшли з війни!

Тож хай світять на мирному небі і живуть у наших серцях ЗОРІ НА ЙМЕННЯ

(учні-оповідачі прикріплюють до схеми на дошці паперові зорі з іменами героїнь повісті Б.Васильєва «А світанки тут тихі»):

Бричкіна Ліза

Гурвич Соня

Комелькова Женя

Осяніна Рита

Четвертак Галка

Д о м а ш н є з а в д а н н я. Письмовий відгук на повість Б.Васильєва «А світанки тут тихі» або твір-роздум на тему «Література проти війни».

Публікація: Жінка на війні. Урок за повістю Б.Васильєва «А зорі тут тихі» / Євдокія Кашуба // Зарубіжна література в школах України.