Психолого-педагогічна характеристика дітей раннього віку

Ранній вік — своєрідний і неповторний етап у житті людини. «Те, чого дитина не набула в ранньому дитинстві, надовго залишається прогалиною в наступні періоди, а подекуди й на все життя», — писав один із фундаторів теоретичних досліджень раннього дитинства М. Щелованов. У ранньому дитинстві закладаються основи всього подальшого розвитку людини.

Дорослі проблеми дитячого розвитку

Особливості та рівень розвитку дитини визначають умови її життя, виховання, навчання насамперед у родині, бо саме мама й тато є першими вихователями маленької людини. Сучасне життя зумовлює великі відмінності в тому, як виховуються діти в різних сім’ях, яких знань та вмінь вони набувають.

На жаль, почасти саме батьки, їхні «дорослі» негаразди, незнання особливостей нервово-психічного розвитку дитини та її виховання призводять до проблем та вад у розвитку малюка.

Серед сучасних батьківських негараздів, які провокують проблеми дітей, можна назвати такі:

• знервованість батьків, пов’язана з виконанням професійних обов’язків та сімейними справами;
• небажання змінити свій спосіб життя після народження дитини (пристосування малюка до режиму дорослих; надранній вихід мами на роботу і перекладання догляду за дитиною та її виховання на бабусю чи няню);
• нерозуміння масштабності раннього дитинства, а звідси — надання переваги догляду за малюком перед його вихованням та розвитком;
• надмірна заклопотаність хатніми справами, а як наслідок — звинувачення малюка у неслухняності, вередуванні, невмінні почекати або пограти самостійно;

• елементарна педагогічна неграмотність батьків: постійна тривожність («чи правильно розвивається мій малюк»), але без намагання якось змінити ситуацію на краще; завищені вимоги до розвитку дитини; або, навпаки, знижені: милування малюком, уседозволеність;
• покарання, в тому числі й фізичне, залякування, підвищений тон як норма спілкування з дитиною;
• небажання та невміння взаємодіяти з дитиною, виходячи з її інтересів, уподобань тощо;
• налаштованість батьків у вихованні та розвитку дитини на виконання власних бажань, потреб, нереалізованих у власному дитинстві (навчання англійської мови, орієнтування на свої уподобання під час купівлі іграшок; надмірне загартовування без урахування при цьому бажань дитини), що й призводить до негативних емоційних переживань;
• надання переваги надранньому навчанню, зокрема читання, математики, іноземної мови, — уже з 2–3 років. Некритичне слідування «моді» у розвитку дітей.
• конфліктні стосунки в сім’ї;
• розлучення батьків та повторні шлюби тощо.

Отже, багато труднощів у розвитку малюків зумовлені проблемами самих дорослих. Нехтування закономірностями психічного розвитку призводить до значних викривлень у становленні психіки маленької дитини.

Ранній вік: який він?

Період від одного до трьох років характеризується цілою низкою особливостей. Насамперед це інтенсивний темп як фізичного, так і нервово-психічного розвитку. Наприкінці третього року життя малюк оволодіває всіма основними рухами (ходьбою, бігом, повзанням, киданням у ціль), рухами кисті та пальців, мовленням, навчається діяти з предметами, набуває певної самостійності та намагається її відстоювати. Проте через вікову морфологічну та функціональну незрілість організму розвиток відбувається на несприятливому тлі.

Наступна особливість — надзвичайна вразливість організму, нервової системи, психіки малюка. Тому швидкий темп розвитку можливий лише за великої пластичності всього організму й насамперед вищої нервової та психічної діяльності. Вища нервова діяльність дітей раннього віку характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів: процеси збудження превалюють над гальмуванням. Маленьким дітям легше щось зробити, аніж утриматися від дії, вони не здатні очікувати. Не можна також вимагати від малят і швидкого припинення дій, миттєвого реагування на заборони чи накази, оскільки вони неспроможні на це через слабку рухливість нервових процесів. Тож, налаштовуючи дитину на якісь дії, слід ураховувати певну відстроченість у реакціях.

У перші роки життя досить значущою є єдність і взаємозалежність фізичного та психічного розвитку. Наприклад, навчившись самостійно ходити, дитина здобуває фізичну незалежність від дорослого, перед нею розширюється простір, який вона тепер пізнає за допомогою рук, що вивільнилися від повзання. Якщо виникають якісь негаразди зі здоров’ям дитини, це позначається на ставленні до навколишнього; знижується її сприйнятливість. Діти, які довго хворіють, втрачають набуті вміння, мовленнєві й рухові навички. У цей період від настрою дитини залежить її фізичний та психічний розвиток. Отже, завдання близьких дорослих — зберігати бадьорий стан малюка.

Емоційність та імпульсивність поведінки. Усі реакції, дії малюка, стійкість його уваги, працездатність залежать від того, чи подобається йому це, чи цікаво, чи отримує він задоволення. Він засвоює те, що його зацікавило, емоційно привабило, відповідає його бажанням та потребам. Емоційний стан однаково важливий і для двох-, тримісячногомісячного немовляти, і для трирічної дитини. Крім того, характерною є емоційна залежність від настрою дорослих та інших дітей, легка змінюваність емоційного стану. Навіть незначний (з погляду дорослого) привід може спричинити зміну веселого настрою на плач і навпаки. Імпульсивність поведінки проявляється в миттєвому напруженому бажанні отримати певний предмет, виконати якусь дію саме в цей момент.

На початку раннього віку над дитиною володарює предмет: він диктує її бажання, визначає поведінку, проте вже трирічний малюк сам стає володарем предметів, усвідомивши їхнє суспільне призначення та навчившись користуватися ними. Зацікавленість якимось предметом, явищем чи діями породжує та стимулює дитячу увагу, пізнавальну активність, викликає практичні дії, створює ситуацію взаємодії з дорослим, сприяючи комунікативно-мовленнєвому розвитку дитини. Ситуативність усіх психічних процесів — ще одна особливість раннього дитинства.

Таким чином, щоб забезпечити адекватний вікові дитини гармонійний розвиток, батьки й близькі дорослі мають задовольняти провідні потреби малюка, які полягають у пізнанні світу через практичні дії з предметами; у контактах, увазі, спілкуванні з близькими дорослими та однолітками, у фізичній активності.

Предметна діяльність

Крім зазначених особливостей, необхідно враховувати провідні характеристики психічного розвитку дитини, до яких належать, зокрема, тип провідної діяльності; новоутворення віку.

Провідною діяльністю в ранньому віці, яка задовольняє потреби дитини, забезпечує появу новоутворень у психіці, зумовлює формування якостей для опанування нових видів діяльності, є предметна діяльність.

До предметних дій дитина переходить від маніпуляцій з предметами. На відміну від маніпулятивних предметні дії спрямовані на використання предмета за його призначенням. Оволодіння предметною діяльністю починається зі спільних дій дорослого і малюка. Потім з’являються частково розподілені дії, коли дорослий лише допомагає, спрямовує рухи малюка. Пізніше з’являються самостійні власні дії дитини, які вона виконує за показом, а потім і за словесною інструкцією дорослого. Уміння співвідносити свої дії з діями дорослих та сприймати їх як зразок формується наприкінці третього року життя. До функцій дорослого на цьому етапі належать також контроль та оцінка виконуваної дитиною дії. При цьому слід всіляко підтримувати активність дитини, коли вона наслідує дії дорослого, намагаючись робити щось самостійно, бо саме власна активність — одна з основних умов повноцінного психічного розвитку малюка.

Предмети, якими оволодіває дитина, є здебільшого побутовими, що сприяє розвитку самостійності та самообслуговування. З іншого боку, не треба придумувати якихось спеціальних занять щодо оволодіння предметами. Варто лише дозволити дитині бути не просто спостерігачем, а й активним учасником усіх побутових процесів.

Малюк опановує предметний світ, навчається орієнтуватись у ньому, розуміти, що кожен предмет має своє призначення. Важко переоцінити роль предметної діяльності в психічному розвитку дитини. На думку В. Ільїної, саме вона є локомотивом цього розвитку. Беручи участь у її становленні, близький дорослий тим самим сприяє всьому ходу психічного розвитку малюка.

Відкриваючи для себе предметний світ, дитина водночас відкриває і саму себе, свої сили, можливості, здатності, інтереси. Успіх в експериментуванні з предметами переконує її у власних силах і можливостях, що вона й намагається закріпити в подальших пошуках. Таким чином, завдяки предметній діяльності малюк відкриває навколишній світ і самого себе.

Відкриття власного «Я»

Найважливіший етап у розвитку самосвідомості протягом раннього віку — третій рік життя, коли формується особистісне новоутворення — гордість за досягнення. Це новоутворення яскраво виражається в прагненні зафіксувати результати своєї діяльності, продемонструвати власні успіхи дорослому. Без належного схвалення ці успіхи значною мірою втрачають для дитини свою цінність, а радісні переживання з цього приводу затьмарюються. Негативне чи байдуже ставлення дорослих спонукає дитину з подвоєною енергією добиватися уваги й позитивної оцінки. Невизнання її досягнень дорослими зумовлює підвищену образливість, емоційні вибухи. Поява цього новоутворення пов’язана з тим, що на третьому році життя дитина під впливом дорослого дедалі частіше цікавиться результатом своїх дій, прагне досягнути бажаного. Звичайно, процес дії ще дуже важливий для неї, а результат не є досконалим, проте в будь-якій діяльності дитина, як і дорослий, прагне здобути його. Таким чином, у предметній діяльності акцент переміщується з процесу на результат, який стає регулятором дій дитини.

Саме тому предметна діяльність, провідна в цьому віці, «тягне» за собою психічний розвиток, як особистісний, так і інтелектуальний. В особистісному плані малюк засобами предметної діяльності відкриває власні можливості, що стимулюють його самостійність і зрештою приводять до відкриття власного «Я». Отже, предметна діяльність стимулює розвиток усієї пізнавальної сфери малюка.

Спілкування з дорослим

Спілкування дорослого з дитиною має надзвичайне значення для її психічного розвитку. Основу цієї взаємодії становить ділове спілкування, спрямоване на опанування предметом. Саме навколо спільних дій і розгортаються нові форми взаємодії з дорослим, емоційно-позитивне ставлення якого до малюка і створює тло, на якому той може успішно навчатися користуватися предметами. Мовлення в ранньому віці розвивається за двома напрямами: удосконалюється розуміння мовлення дорослих (пасивне мовлення); формується власне активне мовлення дитини. Краще розуміння мовлення дає змогу використовувати його як засіб пізнання дійсності.

Важливе новоутворення цього віку — мовленнєве спілкування. На третьому році життя розвиток мовлення пов’язаний з розширенням кола його функцій. Це насамперед налагодження взаємодії і взаємин з близькими дорослими й дітьми (комунікативна форма мовлення), пізнання навколишнього світу (означувальна функція). Дитина засвоює основну форму мовленнєвого спілкування — діалогічну. Вона вчиться висловлюватися, ставити запитання й самостійно відповідати, звертатися до людей, які її оточують, з проханнями та пропозиціями. Основні новоутворення у змісті та структурі мовлення з’являються саме в процесі ініціативних висловлювань малюка. Тому не слід занадто регламентувати його мовленнєву поведінку. У дитини має бути можливість вільно висловлюватися за власним бажанням.

Новоутворення у пізнавальній сфері — якісні зміни в характері сприймання, яке з акту реагування на предмет перетворюється на акт орієнтування в предметах і починає розвиватися як перцептивна діяльність. Співвідносячи певні предмети чи їх частини, дитина прикладає, накладає їх один на одний. Поступово зорове сприймання починає передувати безпосередньому виконанню практичних дій на основі набутого аналогічного досвіду. І вже до трьох років дитина може розглядати, перелічувати знайомі їй зображені предмети, не торкаючись пальчиком, вислуховуючи вказівку дорослого, й лише після цього діяти; слухати казки, вірші, оповідання. Тепер вона здатна не тільки дивитися, а й бачити, не тільки слухати, а й чути. Важливе значення для розвитку сприймання має його поєднання зі словом.

Пам’ять реалізується в активному пізнанні. Вона є певним моментом у самому процесі сприймання, його продовженням. Мовлення вносить значні зміни в процеси пам’яті, допомагає міцніше їх закріплювати й оперативніше відтворювати. На третьому році життя на основі сприймання та практичних дій з предметами формується уявлення пам’яті.

Активне сприймання предметного середовища (виділення ознак предметів, порівняння їх між собою, співвіднесення за зразком) потребує розвитку мисленнєвої діяльності. Мислення малюка є наочно-дійовим, бо відбувається в наочній ситуації через практичні дії.

З відокремленням дії від предмета та розвитком мовлення пов’язане одне з основних досягнень раннього віку — зародження знакової функції мислення. Виникнення такої функції свідчить про перехід до нового характерного для людини типу пізнання, опосередкованого знаковими системами.

Переживання з приводу уявленого надзвичайно яскраві, й дуже часто дитина не може відрізнити уявне від реального. З огляду на це дорослий має контролювати себе, зокрема висловлювання свого невдоволення поведінкою дитини, її відмовою щось робити, погрози.

Як бачимо, вивчення раннього періоду життя дає уявлення про великі потенційні можливості кожної дитини. На жаль, умови життя дітей не завжди сприяють їх розкриттю. Отже, дорослі повинні створити певне середовище, яке забезпечувало б розвивальний ефект: щоб задовольнялися дитячі інтереси, враховувалися вікові особливості діяльності малюка, стимулювалася б його власна активність.