Культура України.

Культура України.

То ж розпочнемо мої дослідження.

№ 1. Будинки.

У трипільців були відносно великі довгочасні поселення, на яких налічувалося до півсотні різних за розмірами жител та господарських споруд. Будівлі розміщувалися колом, з входом від центра. Хати мали по кілька кімнат, а іноді й поверхів, де жила разом велика матріархальна родина. Трипільські хати мали кілька кімнат, відгороджених одна від одної дерев'яними перегородками. Кожна з кімнат мала лежанку (місце для спання, яке нагрівалося від печі або грубки), а також жертовник та місце для роботи. Способи будівництва хат залежали від місцевих умов: це переважно плетені з лози і обмазані з обох боків стіни. Будинки згуртовані в села, що вказує на високий ступінь родової організації, і розташовувалися колом, у центрі якого стояв громадський будинок для сходин та спільних культових обрядів.

Найбільше таке поселення було відкрите біля села Володимирівки на Кіровоградщині, де розкопки виявили 200 будівель, розташованих п'ятьма концентричними колами. Навколо таких великих протоміст розташовувалися невеличкі поселення, утворюючи округи з населенням у 15-25 тис. осіб. Основними матеріалами для будівництва будинків були дерево та глина. Збереглися різноманітні глиняні моделі храмів і житлових будинків трипільців, завдяки яким відомо, що їхні архітектурні споруди мали каркасно-стоякову конструкцію, обмазану товстим шаром глини.[5 c.27 ]

Кожне поселення існувало близько 50-70 років. Потім жителі переходили на інше місце проживання. Це було пов’язано з виснаженням землі навколо поселення та вирубуванням лісів. Облишене поселення спалювали. Це був своєрідний ритуал. Серед цих великих попелищ археологи знаходять безліч розписаних посудин, антропоморфних і зооморфних статуеток, спалене зерно та кістки тварин, а часом навіть людські останки. Своєю конструкцією вони майже не відрізнялися від типових трипільських наземних жител попереднього часу. прямокутної форми з кількома приміщеннями [д.1 м 1], з глиняними підлогами, оштукатуреними і пофарбованими, переважно в червоний колір стінами і мали вікна[д.1ф.1;2 ], призьби, печі з припічками й коминами назовні, глиняні долівки.[3.c.27]

Ой! Щось дуже знайоме! В моїм селі, в Закарпатті, на київщині і до тепер існують криті соломою будинки, з хлівом, пічкою. [20.c.28 ]

Таким чином, на Україні уже в XV ст. побутувало трикамерне житло (хата + сіни + комора)[д.1 ф.8] з різними локальними варіантами. Характерними рисами української хати є, насамперед, побілка і чотирисхила, по-різному трактована солом'яна покрівля[д.1ф.3]. Але з цієї характеристики вилучаються хати Полісся та Карпат[д1 м.3]. Існують локальні варіанти вибіленої української хати.[21.c.28 ]

У великих групах типів української хати виділяються ще дрібніші підгрупи, виникнення яких пояснюється місцевими історичними та географічними умовами.

На Лівобережжі, Слобожанщині, частково на Київщині дерев'яні господарські прибудови тут не мажуться зовсім, а каркасні з не дерев’яним заповненням мажуться жовтою глиною. Низький гладкий солом'яний дах має на фасадній та причілковій стінах виступи або галерейки. Хати оздоблюються різьбою по дереву, печі фарбуються яскравими глинами.

Хати Правобережжя, зокрема Поділля, мають високу покрівлю з уступами[д.1 ф.5], глиновалькові стіни з пластичною обробкою (пілястри тощо) та різнокольоровим пофарбуванням, з розписом ззовні і зсередини. Тут існують і лісостепові варіанти. Виділяються хати Півдня з двосхилим або глиняним покриттям (в тому разі, коли він служив і стелею, і дахом), пластичною обробкою та багатим пофарбуванням стін і фронтів. Хати Півдня більш вузькі у зв'язку з відсутністю дерева.

Хати Опілля, Покуття і частини Буковини обмазані й побілені. Чотирисхила покрівля має уступи; традиційний тридільний план всередині. Особливо виділяється житло карпатського регіону — гуцулів, бойків та лемків.

Вигляд гуцульської хати, на противагу її внутрішньому оформленню, стриманий і суворий (декоровані тільки маленькі причілки). Перед входом до хати, вздовж фронтальної стіни гуцули завжди влаштовують піддашки або ганки. Житлові будинки мають чотирисхилі дахи, їх нахил коливається від ЗО до 60°. Найпоширеніше покриття драницями.

Бойківські хати чіткі, гармонійно пропорційні. Дахи бойківських будинків стрімкі та високі [д.1 ф.4]. Висота видимого ззовні зрубу до даху коливається в межах відношення: 1 : 2,5 — 1 : 3,5. На випущених консольно підвалинах («стременах») влаштовувалися відкриті та частково закриті галереї, переважно декоровані різьбленням. Одвірки часто мали трапецієвидну форму.

Розміри будівель на Лемківщині та її складових частин такі ж самі, як на Бойківщині. Дахи лемківських хат дещо нижчі від бойківських. Зруб декорований глиною та вапном. У східній Лемківщині вдавалися до багатоколірного декору зовнішніх, стін.

Будівництво житла, його конструктивне рішення залежало переважно від будівельного матеріалу. У північних лісових районах України, а також в Карпатах та Прикарпатті основним матеріалом вважалося дерево. У лісостепових районах, крім деревини, використовували глину, камінь. Таким чином, на півночі, у гірських районах найпоширеніші стіни із зрубів, а в лісостеповій — каркасні; на півдні — монолитні .

На Україні, зокрема, в гірських і північних районах, а також у лісостеповій частині, були хати зрубні та каркасні з дерев'яним заповненням горизонтально. Старі житла будувалися з дерев'яних колод (кругляків), пластин, брусів. Використання кругляка характерне здебільшого для лісових районів України. З метою доцільного використання, а також для естетичного оформлення житла стіни споруджувалися з колотих або пилених пластин, плоский бік яких повернутий всередину будинку.

Хата починалася зі зрубу, що мав переважно товсті смоляні колоди. Їх безпосередньо клали на каміння. Тільки на Поліссі підвали зводилися на «штандарах», тобто вкопаних в землю один коло одного палів, на які клали зруб. Зрубини на рогах будівлі зв'язувалися врубками різних конструкцій. Для зрубів з протез, як і з колод, найпоширенішою формою в'язання були: в руські вугли, в охлоп та в охряпку. Це поняття охоплює три способи виконання врубок: в цівку, в канюк та в замки. На Україні існувало 14 прийомів наріжних з'єднань зрубів, але вони поширилися пізніше.

Найдавніший спосіб в'язання — в цівку. Він полягав у тому, що на кінцях деревини у верхній і нижній вирубувалося півкругле гніздо. При цьому кінці деревини виступали на вуглах будівлі. Здавна відомі також інші прийоми, наприклад, рубка в замки. На кінцях дерева робилися прямокутні зуби і при складанні зрубу утворювалися виступи на вуглах.

Інколи в старих дерев'яних будівлях на Поліссі, у Карпатах стіни комор з'єднувались із зрубами хати за допомогою стовпів, які одночасно служили одвірками. На Правобережній Україні і Буковині каркас житла закидали деревом, перемішуючи з глиносоломою. Ця техніка більш пізня.

У лісостеповій зоні України, крім дерев'яної закидки, каркас заповнювали ще й лозою, очеретом, соломою, вальками і т.д. Тоді між стовпами (тулами), що утворювали каркас, набивали вертикально кілки, а їх заплітали лозою або перевеслами соломи. Могли також прикріплюватись до тул горизонтальні жердини, до яких з обох боків прикріплювали вертикально поставлені снопки очерету. Збудовані таким чином хати називали турлучними. їх обов'язково мазали ззовні, зсередини і білили.

У степовій і частково у лісостеповій частинах України стіни хат[д.1м3] споруджували із соломи, вальків, рідше — з каменю, на розчині глини з піском та з глиносолом'яної маси, яку набивали між двома паралельними дошками (глинобитні хати). Будувалися також хати турлучні з наповненням каркасу очеретом. Багате населення мало житло з цегли.

У лісостеповій смузі XVIII ст. прибудовані до хати сіни і комора були переважно плетені. Наприкінці XIX—початку XX ст. збільшувалася кількість турлучних (на Лівобережжі), глинобитних та глиновалькованих (на Правобережжі) помешкань. Навіть у багатій на ліси Закарпатській Верховині на початку XX ст. бідніше населення споруджувало хати з вальків.

У народному будівництві використовували і комбіновані матеріали — камінь, глину, солому. Фундамент і стіни до вікна виводили з каменю, а решту стін — з глиносоломи.

На Полтавщині були житла, де стіни виведені знизу до половини турлучною технікою, а вище складені з вальків або вибиті з глини. Вікна, як правило, споряджали наличниками, що мали спочатку практичне значення — утеплювали стіну, а пізніше — декоративне. Віконниці і наличники часто прикрашали різьбленням, фарбували різними кольорами. Віконниці були характерними для Лівобережжя, де часто дули сильні вітри. У курних хатах вікна мали прямокутну або трохи видовжену форму і дуже невеликі розміри. Рами встановлювалися наглухо з зовнішнього боку хати, а рухомі, так звані волокові — з внутрішнього.

Розміщення дверей у народному житлі має твердо встановлену традицію, створену віковим досвідом, яка виходить з принципу зручної та доцільної організації житлових допоміжних приміщень. У старій хаті здебільшого були одні зовнішні вхідні двері в сіни (з головного фасаду). Їх звичайно розташовували ближче до дверей, що ведуть з сіней в житлове приміщення. В деяких районах Лівобережної України та Карпат робили в сінях ще одні двері, що вели в город чи в господарський двір,— чорний хід. Ширина зовнішніх дверей дорівнювала 0,8—0,85 м, що характерно для одностулкових дверей, які масового поширення набули у старому селянському житлі. Висота дверей дорівнювала 1,60—1,70 м. Двері з сіней в житлове приміщення розташовувались ближче до фасадної стіни.

В курних хатах одностулкові двері мали прямокутну форму, а на Бойківщині — трапецієвидну форму, яка побутувала також у центральних районах України. Для підтримки стелі робились сволоки: один (у старих хатах), два чи три. Клалися вони уздовж або впоперек хати. Часто під два чи три поперечних сволоки підводили один повздовжній. У Карпатах більш відомі тільки повздовжні сволоки. Поверх сволока накладались врозбіжку і щільно один до одної дошки або плахи. На них настеляли очерет або солому, поверх того насипали попіл або пісок і накладали шар глини.

У степовій зоні, на Поліссі зустрічалася стеля негоризонтальна («горбата») — два схили, що сходилися вгорі на сволоку під певним кутом. Дах на кроквах був традиційним. Крокви врубувались у верхній вінець стіни. На кінець XIX ст. поширився прийом закріплення кроков у поперечні балки типу поперечних сволоків, тому кількість кроков відповідала кількості балок. Існував ще прийом (зокрема, у Карпатах): на виступи сволоків клали повздовжні балки («платви»), куди врубували крокви. Утворений від цього виступ даху підбивали дошками. На Поліссі зустрічались дахи, що підтримувалися сохами, які вкопували у землю з зовнішнього боку стін. На соху клався сволок, а на нього — крокви, вони утримувалися за допомогою вбитих «тиблів».

Найпоширенішим покрівельним матеріалом була солома, Її зв'язували у різноманітні снопики («сніпки»). Це — найдешевший матеріал. Уступи даху, а також викладка високого гребеня були розповсюджені на Правобережжі та в західних областях України. Вони не тільки захищали дах від протікання, але відігравали декоративну роль.

Покрівля зверху притискалася жердинами, кріпленими на зразок кроков («кізлини»). У Карпатах використовували для покриття будівель драниці та гонти, на Поліссі — солому.[21.c.28]

Особливість зімкнутого [д.1 ф.9] типу забудови двору в українських селахполягала у тому, що житло та господарські будівлі блокувалися між собою і вкривалися спільним дахом. Відомо декілька варіантів цього типу: однорядовий (найбільш поширений), Г-подібний і П-подібний, який зустрічався спорадично у заможних селян. Даний тип найбільш характерний для Карпат, зокрема західної Бойківщини, східної та центральної Лемківщини, побутував і на Поліссі. Також зрідка траплявся у ряді районів центральної та східної України, однак не утворював там ареалів поширення.

Зімкнутий двір розвинувся з вільного типу забудови і був пристосований до господарювання у складних природно-кліматичних умовах (важкопрохідні болотяні нетрі Полісся, гірські райони Карпат з суворими тривалими зимами та великою кількістю опадів тощо). Наприклад, поширений у бойків зімкнутий однорядний двір («хижа під одним побоєм»), об'єднуючи під спільним дахом найчастіше хату, сіни, комору, стайню, стодолу та деякі інші приміщення, дозволяв господареві («ґазді») у морозний чи дощовий день виконувати ряд необхідних господарських робіт, зокрема по догляду за худобою, практично не виходячи зі своєї «хижі». Із сіней він міг потрапити до стодоли («боїща») чи стайні. Крім того, така компактна забудова двору сприяла утепленню житла та приміщень для худоби. Важливе значення при такому типі забудови мала також економія земельних ділянок, які використовувалися для присадибного господарства.

У дворі замкненого типу житло, господарські приміщення та міцні високі огорожі, блокуючись між собою, замикали з усіх боків подвір'я в яке можна було потрапити лише через ворота або хвіртку. Зовні такий двір нагадував невелику, але надійну фортецю. Замкнуті двори побутували на Поліссі («підварок»), у високогірних районах Гуцульщини («ґражда»), характерні вони і для козацьких хуторів Півдня України.

Замкнений тип бере свій початок із вільно забудованого двору. При його формуванні, крім природно-кліматичних чинників, важливого значення набула розпорошеність у розселенні багатьох полісьих і гуцульських сіл та козацьких хуторів[д.1 ф.7]. В умовах, коли сусідні господарства чи хутори були розташовані на значній відстані один від одного , такі замкнені двори - «фортеці» захищали мешканців та худобу не лише від холодних вітрів та атмосферних опадів, а й від хижих звірів та непрошених гостей.[21 с.28 ]

№2 Суспільний лад.

Соціальним устроєм трипільців був перехідний період від материнсько-родового устрою до батьківсько-родового. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювала міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості.[16c.28 ]

Це дуже знайоме з дитинства- «шануй батька и матір – тобі божа шана буде» - настанови дуже знайомі з самого дитинства, а скільки приказок про специфіку сімейного устрою. Як батьки ставляться до своїх батьків, так і діти ставитимуться до них.

Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.

Нема у світі цвіту гарнішого над маківочку, нема ж кого ріднішого над матіночку.

Любов матері і на відстані гріє.

Як матір покинеш, то й сам загинеш.

Без любові до матері немає і любові до людей.

Той добре серце має, хто слабшого захищає.

Без сім'ї нема щастя на землі.

Діти - окраса дому.

Яке дерево, такі й віти, які батьки, такі й діти.

Молодь багата мудрістю батьків.

Яблучко від яблуні недалеко відкотиться.

Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш і в подушках.

Які мамка й татко, таке й дитятко.

А як пояснити цей факт: «На Украине существовали своеобразные формы брака: давняя форма, дававшая право на освобождение от смертной казни, и браки, в которых девушка брала на себя инициативу в сватанье, что, по мнению исследователей, является пережитком матриархального брака.»[15с.27] - чи не прояв трипільського домінуваня родинного устрою замкненої племяної системи?

№3. Мальовані стіни та пічки.

Обережні малюнки та символи на стінах трипільських будинків[д2 ф.1] .

В нгапціональній символіці розпису е такі моменти, що пов’язані з символікою трипілля. В основі образів розпису лежить аграрно-космологічна ідея єдності життя людини і природи. На це прямо вказує і чиє створення та поновлення малюнків — напередодні свята Великодня, яке пов'язане ще з часів язичництва з образом воскресіння, торжеством краси життя і природи.

Пильна увага до печі пояснюється традиційними уявленнями народу про вогонь як один з елементів життєтворення. До того ж, за народними віруваннями, охоронець дому, домашнього вогнища — домовик — живе під піччю, та й культ предків вимагав пильної уваги саме до печі. Адже у старовину померлих ховали під вогнищем, а той факт, що розписом займались лише жінки, які теж охороняли вогнище, вказує на безпосередній зв'язок розпису із культовими традиціями та обрядами[д.2ф.2].Звичай покривати піч [д.2ф.3] геометричними орнаментами та деревом життя [д.2ф.4] — відгомін уявлень дохристиянських часів, коли дерева й рослини єднали душі померлих і живих.[9c.27]

Тож в інших культурах та інших народах цього немає. Навіть в тих же росіян- розписних пічок та стін не існувало і небуло. То можливо саме це і поєднує нас?

№4. Світогляд.

Щодо трипільської писемності серед вчених точиться багато дискусій, бо це одне з питань в сфері вивчення Трипільської культури, яке дуже суперечливе та мало вивчене, за браком прямих свідчень. Вже на поч. XX ст. з'явилися сенсаційні повідомлення про відкриття трипільської писемності. Після розкопок поселень на Дніпрі В. Хвойко у 1900 р., перебравши десятки тисяч фрагментів, були знайдені певні закономірності у зображеннях на цих фрагментах.[18c.28]

Таким же методом користувався кандидат історичних наук Т.М. Ткачук (саме його теорія трактування трипільських знаків та схем визнана серед більшості вчених) при вивченні величезної колекції кераміки [д.3ф1] з трипільського поселення - протоміста Майданець[11c27]. Ним було вибрано та реконструйовано близько 720 посудин.[д.3м.1] В результаті - 10 форм посуду, для прикрашення яких використано понад 40 схем розпису. Для нанесення на певний тип посуду використовувалося 2-9 визначених схем розпису. Виявилося, що в орнаментуванні посуду трипільці не допускали випадків. Схеми розпису посудин утворюють у плані великі знаки у вигляді свастики або хреста. Всередині схем у визначених зонах розміщувалися певні знаки. Знаки, на відміну від схем розпису, могли змінюватись при переході на іншу посудину.

Всього знаків на Майданецькому посуді було виявлено 239[д3.м2.] Серед них є прості та складні. Простих 46, з яких 9 були в особливій пошані, бо зустрічалися від 19 до 128 разів кожен . Ще 18 зустрічаються від 2 до 8 раз, решта 19 - по одному. Але слід зазначити, що знаки вживалися не самі по собі, а у вигляді комбінацій, або «блоків», як запропонував Ткачук. Найбільш популярними в блоках були 9 знаків.

«Улюблені місця» блоків на посудинах - ручки, центральні частини мисок, метопи кубків. Серед прийомів монтажу «блоків»(всього 14) - вертикальний (найбільш вживаний), горизонтальний тощо. Складних блоків Т. Ткачук виділяв 193, утворених зазначеними вище прийомами.Все це, на його думку, свідчить про існування розвинутої знакової системи у трипільців, що притаманно ієрогліфіці.[17c28.]

Також в процесі досліджень функціонування знакової системи в масштабах селища, на основі знахідок з 21 трипільського жила, розкопаних в 1986-1992 рр., протоміста Майданець, виявилося, що спільними для багатьох будинків були прості знаки. А от «блоки» зі знаків в кожному будинку були свої. На основі цього був зроблений висновок, що спільними для мешканців були не знаки-блоки, а - схеми розпису, притаманні певним типам посуду, нарешті прості знаки. Але правила монтажу знаків у «блоки», а «блоки» - у схеми розпису залишалися загальними для всього поселення.

На думку Т. Ткачука, серед мешканців будинку була людина чи люди, які, знаючи прості знаки та правила монтажу, творили нові «блоки». Вони ж і передавали знання знаків та правил їх використання нащадкам. Більшість «блоків» слугувала засобом передачі інформації та спілкування невеликій загалом групі людей, які, скоріш за все, належали до суспільної, або культової спільності.

Також серед мініатюрних виробів з глини, які знайдено на поселеннях трипільської культури, вченими була виділена група предметів геометричних форм - кульок, конусів, півсфер, циліндрів тощо . Такі вироби знаходять до кількох десятків різних форм на поселеннях від Трипілля А до Трипілля С II включно.

Дослідники по різному тлумачать призначення цих глиняних виробів. Т. Пассек вбачала в них печатки, С. Бібіков, В. Маркевич, І. Заєць відносили їх до числа іграшок. К. Черниш виділила серед них фалічні символи. На думку більшості з цих дослідників призначення виробів не зрозуміле.[18c.28]

Що цікаво, аналогічні вироби з тієї ж глини відомі з розкопок неолітичних та енеолітичних пам'яток Близького Сходу, Ірану, Месопотамії, починаючи з IX тис. до н.е. і до IV тис. до н.е. Найбільше їх знаходять в будівлях, які інтерпретуються як давні храми. В англійській археологічній літературі за ними закріпилася назва - «tokens», що тлумачиться у нас як «жетони».

Такі дослідники давніх культур Сходу як Д. Шман-Бессера, Л. Оппенгейм, Г. Ніссен, П. Ам'є, Дж. Отус та інші доводять, що ці «жетони» використовувалися в давнину при облікових операціях, насамперед у храмових господарствах.

Саме те, що дрібна трипільська геометрична пластика ні чим не відрізняється від своїх аналогів на Сході, перш за все свідчить про зв'язки з Давнім Сходом та дає право припустити, що призначення цих «жетонів» було тим самим - для ведення обліку пожертв у храмах.[10c.27]

Дуже тісний зв’язок з трипільцями простежується через релігійний світ давніх слов’ян, який в свою чергу став спадщиною для українців. Зокрема, це трипільський Бог-Бик, якому відповідає слов’янський бог грому і блискавки Перун (небесний грім порівнювали з ревінням бика). Міфологема суперництва Бога-Бика та Змія-Дракона знаходить свою аналогію в слов’янському міфі про боротьбу Перуна з Велесом (Зміуланом) за Небесних Корів (хмари). Зооморфні культи трипільців також знаходять свої аналогії у слов’ян: собака – прототип Симаргла (Переплута), охоронця рослин; олениці або лосихи – прототипи Рожаниць; свиня, вепр - міфологема новонародженого Сонця (в обряді Різдва), чи Вепра початкового Часу (скіфської релігії), ритуальний вепр на честь Перуна у військовій магії; коза – культ родючості.[16c.28]

При вивченні орнаментів використовують їх розгортку. Розрізняють лінійну (найбільш уживана), у вигляді сектора та кругову (найрідші) розгортки. Дослідження трипільських орнаментів проводилося на основі цілих та реконструйованих посудин трипільської кераміки.

Загалом посудини мали різне число покритих орнаментом зон - у залежності від форми. Якщо розглядати лінійну розгортку, то ці зони перетворюються на яруси. Для раннього періоду характерні одноярусні зображення на горщиках, мисках та кубках; на вазах, «фруктовницях», грушоподібних посудинах - 2-4 яруси. Одноярусні композиції складалися з таких елементів, як коло, овали з «променями», відтінки спіралі при напрямі руху - зліва направо. Горизонтальні стрічки та лінії утворюють ніби рамку, яка в плані нагадує ромб із зігнутими кутами, - таким чином і утворюється орнамент.

На мисках часто зустрічається зображення «біжучої спіралі» або її відрізків. Також цікаво, що числу 4 незмінно відповідає кількість елементів у композиціях. Так, наприклад, на одній із мисок з поселення Олександрівка композиція складається з 4 видовжених овалів, а ці овали доповнені 4 меншими овалами згори та 4 - знизу. На одній з мисок є 2 букранії - умовне зображення бика - з 4 групами солярних знаків (кола), при чому бик тримає одну групу кіл на рогах - бик тримає сонце між рогами (дуже популярний сюжет у землеробському світі Шумеру та Єгипту.[11c.27]

Також дуже поширеними на ранньотрипільській кераміці зображення змія (найбільше - на грушоподібних посудинах, на їх покришках, вазах та «фруктовницях», рідше на жіночих статуетках). Виділяють кілька різних мотивів образів трипільського змія: перший - мотив змії, яка згорнулася в клубок, в центрі якого - зображення голови з двома очима та відкритою пащею. Три наступних мотиви пов'язані з парними зображеннями змій, які зображені з головами, що рухаються назустріч

Розгляд кругових розгорток показав, що більшість з них у плані хрестоподібна, чотиричастна, «обертається» навколо центру - вінець посудини або дна та зображення орнаменту має характер безконечного руху, що можливо виступає як символ часу, а рух - коловорот навколо центру у просторі Всесвіту

На етапі В II та початку C I число знаків - невелике, а їх склад досить стабільний. А от з середини етапу C I (період кризи) зростає їх кількість у всіх районах розселення трипільців. У цей період спостерігається зростання випадків використання червоної фарби для малювання орнаментів, при чому поширюються давні або зовсім архаїчні символи. Разом з тим спостерігається повернення старих форм посуду (з високим, конічно зрізаним горлом; на піддонах) - і знову розпис вкриває всю поверхню посуду, на відміну від B II і початку C I, коли він ледь опускався нижче плічок посудини. У цьому періоді йде поступово повне повернення до старих орнаментів. Як приклади, поширення орнаментів у вигляді лезоподібних овалів, що зображували на мисках як всередині, так і назовні), малюючи у кілька ярусів на великих посудинах, що було характерно для етапів B I та B I - II; реалістичний стиль зображення змій, притаманний для етапу А. Багато хто з дослідників вважає, що це пов'язано з уявленнями трипільців про могутність предківських орнаментів, їх магічну силу.[2c.27]

Також серед сотень посудин протоміста Майданець є кілька десятків кубків (висота - 8-14 см). Орнаментація цих кубків складає цілу серію орнаментів, розповідаючи про життя трипільських землеробів (про що свідчили зображення рослин, колосся) Схема розпису була хрестоподібна, поділена на 4 частини, з яких 2 частини більші, а інші 2 меншого розміру. Більші частини були зайняті орнаментом, який з'єднував розподільні лінії - широкими та вузькими фестонами. А саме на малих частинах були розташовані знаки - «тексти». На основі вивчення цих так званих «текстів», було зроблено висновок, що на кубках зображено проростання колосся, збір врожаю тощо.[8c.27]

А чи нагадує це Дерева життя на рушниках[д.3ф.2 ], вишивку[д3 м3,ф3;4 ] , розпис писанок, доречі едино в україні традиційне ремесло. На Україні образ «древа життя» має чітко виражене фольклорне походження. Дерево з птахами виступає символом світобудови. Триярусність світу передавалась також ідеограмами, якими найчастіше розписувались скрині, спинки саней тощо. У таких ідеограмах великий солярний знак означає світило, яке дає всьому життя, малі солярні знаки, вазони, птахи — життя земне, а риби чи змії — світ потойбічний. Вазон із елементами виноградного листя та кетягів має назву «чудесного дерева» і символізує добробут сім'ї, інколи дівчину-наречену. З часом, під впливом соціально-історичних умов настінний розпис як вид мистецтва почав втрачати своє значення і замінюватись на інші види вияву творчої фантазії. Розпис на папері, як і писанка, символізує зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння. У розписах цієї форми, як і у настінному розписі, постійно розробляються певні теми уславлення життя. Це букет, кущ чи вазон, які теж символізують «древо життя». Особливістю петриківського розпису є те, що, змальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, розташовують їх так, щоб зобразити найпривабливіше, показати багато дрібних деталей, підкресливши найвиразніші. Квітка, як правило, повернута голівкою до глядача або малюється напівпрофільно (нахилена до переднього краю), можливе й цілком профільне зображення. Характерними для петриківки є розгорнені до глядача листочки і профільне зображення квітки, чітке окреслення контурів різнобарвними лініями, що вирізняє на білому тлі найнезначніші деталі. Розпис виконується густими фарбами, і кожний мазок відтіняється від сусіднього, у ньому все гранично виражене через форму, лінію, колір. Жоден елемент не накладається на інший, скажімо, листок не затуляє квітку, стебло або сусідній листок. Така впорядкованість йде від особливостей народного побуту, де ні в чому не допускається зайвого нагромадження.[21c.28]

Символічних малюнків у писанці понад сто,[д3 м4;5]найпопулярніші такі:

КРИВУЛЬКА, БЕЗКОНЕЧНИК (меандри) — означає нитку життя, вічність сонячного руху;

ТРИГВЕР, РУЖА, ЗІРКА, ХРЕСТ (квадратний) — символи сонця, чотирьох сторін світу, тригвер, або триніг, (відомий з трипільської культури), знаменує собою небо, землю і повітря або повітря, вогонь і воду — символи життя;

СОРОК КЛИНЦІВ — символізують сорок точок життя, успіх господарства, добробут та чесність людини;

ПАВУЧОК (круторіг, вітрячки, розетки, павутиння) — один з найдавніших солярних знаків;

КРАПОЧКИ — небесні світила, у християнстві — сльози Божої Матері;

СМЕРЕКОВІ ГІЛКИ, РОСЛИНИ — вічна юність, здоров'я, краса, буяння природи;

ПШЕНИЧНІ КОЛОСКИ — символи врожаю.[21c.28]

№5. Лінгвістика.

Що стосується лінгвістичних зв’язків, то вони безперечно існують. Знову ж таки Л.Л. Залізняк, новітні дослідження лінгвістів довели, що сільськогосподарська лексика індоєвропейських народів значною мірою має близькосхідне походження. Саме завдяки трипільцям у індоєвропейській лексиці багато землеробських і тваринницьких термінів, назв продуктів, предметів побуту, які мають прохатське та прохуритське (akuo – кінь;kago – коза;lino – льон;gueran – жорнов;sel – село;sur – сир;medu – мед тощо), прасемітське (tauro – бик, тур;agno – ягня;dehno – зерно;sekur – сокира тощо) та шумерське походження (kou – корова;redu – руда;duer – двері;hkor – гори тощо).[9с.27]

№6. Ткацтво, одяг, зовнішній вигляд.

В трипільців особливо розвинутими були гончарство та ткацтво. При розкопках знайшли рештки вертикальних ткацьких верстатів, які дозволяли виготовляти тканини різних типів шириною до 1,5 метра.

Трипільці ткали як тонке лляне полотно, так і грубе, подібне до мішковини, - про це свідчать знайдені на посуді відбитки тканини. Ткані виготовлялися не лише з льону, а й з вовни. Одяг фарбувався і прикрашався вишивкою та нашивними пластинками з кісток, міді та золота. Зображення на Трипільських статуетках доводять, що трипільці були естетами, які відзначалися творчим підходом до моделювання і оздоблення одягу.

Для виготовлення одягу, взуття продовжували використовувати шкіру, з обробкою якої пов'язана велика кількість інвентарю: скребачки з кременю, а також різноманітні кістяні та кам'яні лощила, гладилки тощо. Для розтягування шкіри використовували масивні грузила.[12c.27]

Проте з часом шкіряний одяг витісняється текстильним. Це добре помітно по зменшенню чисельності знарядь для роботи зі шкірою та появою численної групи інструментів та пристроїв, пов'язаних з ткацтвом, насамперед вертикального ткацького верстату . Він складався з вертикальної дерев'яної рами, на яку було натягнуто нитки основи.

За відбитками на посуді нараховують кілька видів тканин, які різнилися за товщиною. Трипільцям було відоме виготовлення узорчастих тканин, тканин з рослинних волокон та вовни. Готове полотно фарбувалося, на ньому робилася вишивка.

Трипільці використовували як нижній одяг нараменні пов'язки. Виготовляли їх з тканини, прикрашали бахромою, робили зав'язки з китицями на кінцях.

Верхній одяг був представлений довгими сукнями, іноді з бахромою знизу, з різними типами вирізу коміру, спідниці, нараменні пов'язки. Існували різні типи поясів: з мотузки - в один або кілька обертів, плетених, з тканин або шкіри, в тому числі з нашивними прикрасами (всього відомо 9 типів поясів). З хутра або тканини робилися короткі, до пояса, жилетки. Чоловічий костюм доповнювала перев'язь, яку прикрашали металевими чи кістяними платівками або бляшками, - через праве або ліве плече, іноді - навхрест. Вона підтримувала пояс, на якому висіла зброя - сокира-молот.[1c.27]

Відомі три типи взуття, на всі пори року. Це чобітки, з халявами нижче коліна, іноді відігнутими назовні, деякі з «підв'язками», півчеревики, типу постолів, та сандалі - підошва з двома ремінцями. Все взуття скоріш за все робилося шкіряним.

У трипільців налічувалося кілька типів головних уборів - грибоподібної форми або схожого на шапку з підгорнутими краями.

З прикрас у них були амулети у вигляді круглих або антропоморфних мідних блях, які носилися на шиї Знайдено також різноманітні мідні та срібні кільця; браслети різних типів: пласкі, в один або кілька обертів; різноманітні намиста з мідних, кам'яних, бурштинових і навіть скляних намистин та морських або річкових молюсків. На статуетках зображено принаймні 10 типів жіночих зачісок. Переважає зібране на спині у різні типи вузлів волосся, є заплетене у 4 коси. Іноді розмальовували обличчя.[4c.27]

І традиційна національна українська культура:

Головні убори різної форми[д4м1], шкіряні елементи одягу та взуття[д.4ф3] на Закарпатті[д4ф1],шкіряні вишиті жилети[д4м2], спідниці – плахти[д4м3], вишиті ліжники[д4ф5] та коври[]. А також гарний доказ спорідненості є ткацький верстат українців[д.4ф6].

№6.Побутові речі.

З транспортних засобів були відомі сани , в які запрягали одного або двох биків - знайдено численні глиняні моделі цих виробів. Це були конструкції з міцним дерев'яним каркасом (довжиною 2-2,5 м і висотою 1,5-2 м), що дозволяли перевозити значної ваги вантажі, проте навряд чи на значні відстані. Факт транспортування мідної руди до трипільських поселень з родовищ у Трансільванії свідчить про наявність ефективного транспорту на суходолі. Глиняна модель човна типу довбанки вказує на наявність річкових засобів пересування, при розкопках в Усатові було знайдено навіть кам'яний якір[5c.27].

Щодо посуду, то порівняно з минулими часами вироблялася величезна кількість як кухонного, так і різноманітного, багато орнаментованого «столового» посуду. Його використовували не тільки для приготування їжі, але і зберігання припасів, води, молока. Окремо існував посуд для культових церемоній - зооморфні та антропоморфні посудини, загадкові «біноклі» та «моноклі» тощо[7c.27].

Починаючи вже з раннього етапу Трипільської культури різноманітним був асортимент посуду (до 20-30 типів), пристосованого як до конкретного вжитку (кухонний, столовий), так і за розмірами та певного призначення, що свідчить про високий рівень побутової культури. Так, кухонні горщики зустрічаються різних розмірів (10-12 - 50-80 см у висоту), у масу яких додано грубі домішки (шамот, пісок, товчені черепашки), що дозволяло витримувати багаторазове нагрівання без пошкодження або деформації посуду.

Робилися спеціальні посудини для зберігання припасів з вузькою горловиною (грушоподібні, біконічні) та покришки до них. Для молока робили високогорлі глечики, виготовлення сиру - цідилки.

Ранньотрипільські посудини на високих циліндричних піддонах («фруктовниці») зручно було ставити у відкрите вогнище, серед жарин . З глини робили ковші, черпаки, ложки . Посуд старанно оздоблювався вирізним орнаментом, штампами, розмальовувався.

Трипільське населення вживало переважно рослинну їжу - каші з плівчастих пшениць, проса, гороху. Відомо, що хліб могли пекти тільки з ячменю, який також використовувався для виробництва пива. Щоб розмолоти зерно в їжу, трипільці використовували зернотерки - два камені зі спеціально підготовленою поверхнею. Збирали також дари лісів - дикоростучі плоди сливи, абрикоси, калини, смородини тощо.

М'ясо отримували від домашніх тварин (велика рогата худоба, свиня, вівці), які давали також молоко, шкіри, шерсть, та від полювання (олені, косулі, кабани та ін.). Знайдено багато слідів рибальства, особливо на стоянках, розташованих на узбережжі Дніпра. Відомо також, що трипільці їли черепаховий суп, запечений у власному панцирі черепахи (трипільська стоянка біля хутора Романки).[14c27]

А чи не нагадує це наші українські традиції?. Хліборобство, тваринництво. Чи може наші глечики різного призначеня, діжки, засолка та сиро промисловість,. А як щодо найвідомішого українського сала і надмірної любові українців до гарної трапези, багатого столу. А тарілки : розписні на стінах в гуцульських хатах[д5ф4]? А гарні таріли на над пічнику в таврії[д5ф1;2], а писані глиняні дощечки та лошки на полицях. А як щодо розписних і інкрустованих, вирізьблених та виписаних знарядь праці і побуту[д5 ф3;5;7]. Мабуть таки воно рідне – наше.

№ 7 Знаряддя паці.(деякі аспекти).

Для обробки землі трипільці широко використовували ручні знаряддя – мотики, робоча частина яких виготовлялася з каменю або рогу (найбільш поширені були мотики з поперечним лезом). Трипільцям були відомі також і палиці-копачки, проте їх продуктивність була вдвічі меншою, ніж у мотик

Разом з тим відмічається, що вирощувалися насамперед невибагливі, посуховитривалі, стійкі до хвороб та шкідників види злаків не з найвищими кулінарними якостями (на першому місці – плівчасті злаки, які не потребували попередньої оранки ґрунту і висівалися необмолоченими колосками). Однак такий набір культур був найкраще пристосований до екстенсивного землеробства, коли поля періодично змінювалися по мірі виснаження ґрунтів. Аналіз матеріалів трипільських поселень вказує на те, що жодне з них не існувало на одному місці понад 50-80 років.

Збір врожаю здійснювався за допомогою серпів з кремінними вкладками. У Трипільській та гумельницькій культурі на ранніх етапах вживали серпи, у рогову або дерев’яну оправу вставляли вкладки з кремінних пластин розмірами 2-5 х 1-1,5 см. Краї такого серпа ретушувалися роговим або дерев’яним знаряддям, внаслідок чого утворювалося зубчасте лезо, що значно підвищив продуктивність праці при зборі врожаю . Для обмолоту врожаю використовували молотильні дошки, які складалися з дерев’яної основи, в яку вставлялися уламки кременю.[19c.28] Мабуть мало чим вони змінилися?[д.5ф.6]

№ 8 .Кераміка.

Найбільше прикметною групою знахідок у трипільців була орнаментальна кераміка. Так її виріб, як і стиль прикрас, були на дуже високому рівні. Вони виробляли два роди посуд: столовий і припасовий (тобто на харчеві припаси). Столовий був багато прикрашений мальованою орнаментикою. Цей орнамент накладався двома способами: розмалюванням і заглибленим рисунком (тобто жолобкований або ритий орнамент).

Розпис робили трипільці чорним або червоним, білим і червоно-брунат-ними кольорами. На малюнках були овалі й півовалі із зображенням сонця, води. Були теж фіґурки із зображенням свійських тварин.

Окрему групу творять передовсім жіночі фігурки, пов’язані з культом родючості і шануванням духів предків. Отже мали вони культове призначення.

З початком II тисячоліття до Хр. в трипільській культурі спостерігаємо великі зміни: поряд з бідними, нічим незамітними могилами, подибуємо могильні кургани, перекриті кам’яними плитами інкоми із зображенням людей і тварин. Це доказує про маєткові різниці міх похованими. Прикладом цього є могильники в Софіївці на півночі і в Усатові б. Одеси на півдні (т.зв. усатівська культура).[17с.28]

Широко використовувався камінь в архітектурі і в поховальних спорудах. Спостерігаємо це навіть ще в епоху міді в степовому Причорномор’ї. Бачимо там цілі комплекси з вигравіруваними на камені рисунками коней і інших тварин, якими були вкриті стіни печер (як от в т.зв. кам’яній могилі б. Мелітополя). і вони є дуже цікавими мистецькими пам’ятками Причорномор’я.[15с.27]

І вимираюче гончарство в Україні.Виготовленя глиняного посуду і глечиків[д.6ф1;6],ємкості для збереження квасу[д.6ф2] і горілки,пічки для сушки глиняних іграшок[д.6ф3], різноманітні вироби декоративно – прикладного мистецтва[д.6ф.4],глиняний посуд Прикарпаття, та їх своєрідні пічки для сушки глиняних виробів[д.6ф.6].

№9.І найцікавіше для мене відкриття.

В Трипілі існували культи богів, та тварин , що приносили їм добробут, обряди пов’язані з сонячним циклом та сонячним диском. Прикраси і оберіги, монети, прикраси. Та зовсім ніде немає спомину про такий об’єкт побуту як дитячі іграшки. Та в україні незнамо де і незнамо звідки взялись іграшки свистульки[д.6 ф7;8] і не прості трубочки якто в Росії, а тваринки, пташечки з глини і дерева.

Отож в ході роботи я розглянула матеріальну культуру трипільців, розкрив їх духовний світ та намагалася з'ясувати зв'язки українського народу з трипільцями.

Таким чином, населення, яке залишило пам'ятки трипільської культури, оволоділо передовими на той час технологіями виробництва продуктів - землеробством, тваринництвом. Трипільцями було вироблено оптимальну в умовах лісостепу переложну систему землекористування, а наявність значних природних ресурсів - земель - дозволила переносити поля разом з поселеннями на плодючі ґрунти раз на 50-70 років, що свідчить про високі знання в агротехніці. Високі досягнення у трипільців в галузі металургії та металообробки. Завдяки знанням про ковальську обробку міді, режим термообробки та лиття трипільці отримували високоякісний продукт, серед якого практично не було браку. Вони застосовували швидке та повільне гончарне коло, внаслідок чого отримували тонкостінний, якісний посуд, який міг витримати високотемпературний випал у одно- та двоярусних горнах. При цьому у трипільців існував своєрідний одяг та взуття, що виготовлялося в домашніх умовах з тканини та шкіри, вони носили різні прикраси та амулети. До того ж вже з середнього етапу у трипільській культурі з'являються протоміста (у вигляді кількох еліптичних структур) з складною соціальною структурою населення. Ці величезні поселення, які складалися з двоповерхових жител, мають дуже багато елементів притаманних середньовічним містам.

Розвинена знакова система, створена носіями трипільської культури, загалом може сприйматися, як свідчення існування у них писемності. Також у них існувала об'ємна знакова система, що складалася з жетонів (кульок, конусів, півсфер, циліндрів тощо), які, можливо, могли служити для обліку, на зразок давньосхідних. Трипільці мали широкий асортимент орнаментів, які зображувалися на посуді (геометричні лінії, зооморфні зображення тощо), при чому кожний мав якесь значення. Орнаменти, антропоморфні фігурки та різноманітні зооморфні зображення свідчать про досить розвинуту систему релігійних вірувань та світогляду, зокрема про наявність пантеону Богів, різноманітних анімалістичних культів тощо.

Трипільці, пращури яких прийшли в VI тис. до н.е. на територію України з Південної Анатолії, внаслідок посилення кризи господарства та подальшої асиміляції трипільського населення мисливцями та рибалками Європи поступово зникають. І хоча поява та зникнення трипільської культури були однаково стрімкі, але їхній вплив на неолітичне населення України, зокрема мисливців та рибалок Подунав'я та Правобережної України, був досить величезний. Звісно, вважати українців прямими нащадками трипільців не можна, бо останні антропологічно належать до середземноморського антропологічного типу, але, безперечно, трипільці заклали основи матеріальної культури пращурів українців, зокрема, - це навички виготовлення глиняного посуду, системи землеробства, тваринництва, примітивної металургії тощо. Також українцям характерна трипільська глинобитна хата з розписаними стінами, характерною орнаментацією, глиняний розписний посуд, домашнє виробництво та побут (вишивання рушників, сорочок, виготовлення взуття тощо), які по сей день існують в Україні, зокрема в західній її частині. Наряду з цим трипільці передали багато термінів сільськогосподарської лексики, а їх світогляд та релігія стали прототипами слов'янських культів та міфології, пов'язаних з відтворюючими формами господарства.

Література

1. Бунтян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку історії//Сер. «Україна крізь віки».-У 15 Т.-Т. 1.-К.,1998.-285 с.

2. Бурдо Н.Б., Відейко М.Ю. Основи хронології Трипілля-Кукутені//Археологія.-1998.-№ 2.-С. 17-29.

3. Бурдо Н.Б. Трипільська культура: відкриття і дослідження//Український світ.-1994.-№ 3-4.-С.12-13.

4. Відейко М. Країна Аратта в шумерському епосі й трипільська культура//Український світ.-1994.-№ 3-4.-С. 31-32.

5. Відейко М.Ю. Принципи виникнення і розвитку трипільських протоміст//Археологія.-1998-.№ 4.-С. 145-150.

6. Відейко М.Ю. Тема Трипільської культури у сучасному праісторичному міфотворенні//Археологія.-2005.-№ 2.-С. 89-103.

7. Відейко М.Ю. Трипільські цивілізації.-К.: Видання друге, 2003.-184 с.

8. Жураківський Б.С. Про технологію виготовлення трипільської кераміки//Археологія.-1994.-№ 1.-С. 88-92.

9. Залізняк Л.Л. Первісна історія України: Навч. Посібник.-К.: Вища шк., 1999.-262 с.

10. Залізняк Л.Л. Трипілля очима науковців і політиків//Археологія.-2004.-№ 4.-С. 95-103.

11. Збенович В.Г. Зооморфные мотивы в росписи керамики культуры Триполья-Кукутени//Археологія.-1998.-№ 4.-С. 64-77.

12. Курц В.О. Роль тваринництва в економіці трипільської культури//Археологія.-1998.-№ 4.-С.134-144.

13. Мельникова Л.С. Українське Подунав'я: стародавня історія: Навчально-методичні рекомендації.-Ізмаїл.: Ред. відділ ІДГУ, 2002.- 44 с.

14. Наливайко С. Трипілля, Трипура, Троя…//Український світ.-1994.-№ 3-4.-С. 8-11.

15. Петров В. Походження українського народу. - К., 1992.-192 с.

16. Попова Т.О. Матеріали духовної культури трипільсько-кукутенського населення Поливаного Яру ІІІ//Археологія.-1998.-№ 4.-С.109-117.

17. Сулик І., Дворська Б. Трипільська культура. Гончарство як вид декоративно-прикладного мистецтва, започатковане трипільцями//Історія України.-2000.-№ 35.-С. 35-41.

18. Шилов Ю.О., Поліщук О. Релігійні вірування трипільців: за археологічними джерелами//Українська культура.-2003.-№ 10.-С. 28-30.

19. Шилов Ю.О., Поліщук О. Трипільська культура - то Аратта, найдавніша держава//Українська культура.-2003.-№ 10.-С. 23-26.

20. Шокало О. Орійська доба України//Український світ.-1994.-№ 3-4.-С. 4-5.

21.Та сайт http://about-ukraine.com/

Додатки.

Додаток № 1

Фото №1 Фото №2.

Реставрація будинків трипільської культури.

Малюнок № 1 Схема будівлі – двору трипільців.

Фото №3

Фото №4

Фото №5 Мал. №2 Побут українців Прикарпаття

Малюнок № 3Свято на козацькому зимнику

Фото №6

Фото №7

Фото №8

Фото №9

Додаток №2.

Фото №1

Фото№2

Фото №3

Фото№4.

Додаток №3

фото№1

малюнок №1

малюнок№2

фото№2

малюнок№3 малюнок №4

малюнок №5

фото№3

фото №4

Додаток №4.

малюнок №1

фото №1 малюнок№2

фото №2 фото№3

малюнок №3 фото№4

фото№5

фото№6

Додаток № 5

фото №1

фото №2

фото№3фото №4

фото№5 фото №6

фото№7

Додаток №6

фото №1 фото№2 фото№3 фото№4

фото №5 фото№6

фото№7

фото№8