Легенда про символи України.

Автор.

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи обрали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок поляки - здатність до торгівлі, італійські діти одержали хист до музики.

Обдарувавши усіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчинку. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини.

На сцену виходять Сізов Віталік та Ткаченко Юля.

Віталік ( Бог)- Хто ти, дівчинко, чому ти плачеш?

Юля: Я- Україна. А плачу я через кров ,що проливав віками мій народ.

Віталік: Не сумуй, маленька. Є в мене для тебе неоціненний дар, який прославить тебе серед інших народів, допоможе здолати будь-яку тяжбу твою, стане відрадою серця людського.

-Юля: А що це за дар?

Віталік ( вдягає їй на голову вінка з маками)- Той дар- це пісня українська.

Пісня « Я – україночка».

Бог- Відтепер і донині славити людям України пісню свою. Пишатися нею, нести її крізь віки , крізь роки. Нехай передасть свою пісню мати дитині, а та передає її своїй кровині.

Пісня. А ми дівчата з України.

Грає музика, на сцену виходять троїсті музики ( бубен, баян , цимбали) .

Музика 1.- Ой, заграємо, людоньки добрі. Ой, розвіємо сум вам та жаль.

Музика 2.- диви, які гарні дівчата. Всі білолиці, рум’яні.

Музика 3. Ой, а тобі б ото тільки за дівчатами й дивитися.

Музика 2. А хоч би й що. Дівчата, га , дівчата. А звідки ви такі гарненькі будете?

Петренко . Ото ще вам усе скажи. Грайте тут на своїх цимбалах, ледарі.

Музика 1. А щоб тебе, яка норовлива дівка! А ти спробуй нам сама заграй, та так, щоб серденько в такт затьокало.

Петренко. Заграй, заграй, то ви заграйте, а ми вам заспіваємо!

« Украли серденько».

Музика № 2. –Левко, Левко, ти чого став , мов камінь. Чи все з тобою гаразд.

Музика № 3 ( Полухін).- Ой, не знаю, чи гаразд. Все горить у душі. Застелила мені очі красою ота молодиця дзвінкоголоса. Й життя без неї жити не хочу. А для неї навіть з Говерли снігу б приніс би.

Музика 1. То йди до неї. Чого ото стоїш.

Музика № 3. А чи піде за мною така краса? Хто я? Лише музика без крову, без даху.

Музика 1. То давай її поцупимо, та й справі кінець.

Музика № 3. Ага, поцупиш. Диви в неї подружка яка, як той Цербер , як вівчарка стоїть та все очима водить туди-сюди. Поцупиш тут.

Музика 2. То зачакей.

Біжить до Петренко. Та стоїть у руці з бубликом. Кусає його.

Музика 2. Скажіть мені , шановно, чи ви цукерки любите?

Петренко. Чи ти дурний, чи що. Які тобі цукерки. Ти талію мою бачив? Я ж як та пташка, їм лише водичку.

Музика 2. Та саме про оце я і подумав. Поїсти ви зовсім не любите.

Петренко . НЕ люблю ( кусає бублик)

Музика 2. А коралі ви любите?

Петренко віддає бублика. Коралі, ви сказали?

Музика 2. Коралі, коралі. Отут за рогом у моєї матері цілих тридцять три мішки відбірних коралів, сам відбирав , у мішки складував. Як бажаєте. То підем, явам все розкажу.

Петренко ( хватає його за руку) . То біжемо, чого стоїш.

У цей час музики вдягають Тютюннік на руки плетінку.. та полухін тягне її за собою.

Ксюша. Облиш мене. Облиш, кажу! Краще я помру, аніж з нелюбом жити буду!

Полухін. А то ти отака пихата?

Ксюша. Не пихата я. Але глови перед тобою своєї не схилю.

Полухін.

Переді мню не схилиш, то залишайся тут і довіку схиляй свої буйні коси над водою.

Залишає її.

Пісня « при долині кущ калини».

На сцену виходять маленькі дівчатка ( потерчата) і матінка-верба.

Двча1 ( Ревенко) : Холодно, матінко- вербо. Холодно, мила.

Верба: Ой, мої ж ви любі, потерчатка, бідні мої жабенятка. Як мати вас нещасних народила, нехрещених в землю положила. Вставайте, мої ви малесенькі. Русалки тут гож ба гарнесенькі. Затягнуть у воду, заставлять служити, ой, будете до спокон віку тужити.

Дівча 2. : Холодно , матінко-вербо. Бідні ми, потерчатки. Сім років блукаємо, жалю людського не знаємо. До мамки просимось, а ніхто не пускає.

Верба. То он калина, погляньте, як світом горить. Зрубаємо її та й будемо грітися. Я б вам , діточки , віддала своє віттячко, та повне воно водиці, ним не зігрієшся.

Дівчата підбігають до калини.

Тютюннік ( плаче) – рубайте, маленькі, красу мою, забирайте щастя й долю. Забирайте все! НЕ ожу я більше у цій неволі жити. Серденько розбите, руки перемотані. З горла не виходить навіть голосу. Стою я тут, наче жива, але я померла давно, омерла.

Маленькі починають жаліти калину.

Дівча 1.- Не сумуй, калинонько, дивись.

Ручками торкаються до неї.

Дівча 2. Ми – потерчата. Ми – душі ненароджених дітей. Нам у світі немає спокою. Хто не побачить нас, кожен кляне та гонить далі. Матінки наші посивіли змолоду.

Дівча 2. Але в нас ще є трішечки тепла цілющого. Тримай, калинонько, тримай.

Торкаються її долоньками, водять коло неї хоровод.

Мати –верба . знімає пути з рук Тютюннік, розпускає їй косу.

Верба.- не журися, красуня, все мине. А ми тебе трішки розважимо.

Танець. Одна калина.

Тютюннік. Дякую вам , маленькі потерчатка, дякую. Шкода мені вас. Ви дуже добрі.

Потерчата радісно стрибають.

Потерчатко 3. Ой, дякуємо тобі. Коли ми в лісі бродимо, на болотах вд людей ховаємось, ніхто нас не жаліє словом лагідним. А як хто приголубить, то наші душі стають янголятками.

Верба. Тепер, знай, дівчино, що є на землі янголи, що боронять нашу Україну. Вони скрізь, хоч ми їх і не бачимо.

На сцену вибігає Петренко.

-Ой, Одарко. От ти де. А я тебе шукаю. Той клятий музика, наобіцяв мені коралів, водив мене садами- городами, прийшли ми до нього додому, а там лише три мішки квасолі стоять та ще й мишей повен льох. В тебе є чого пожувати , а то аж кишки тарахтять ?

- Ой