Підлітковий вік та його особливості.

Шановні колеги! Хочу запропонувати вам дуже змістовний (на мою думку)  матеріал для бесід з батьками про  "проблемний" підлітковий вік. Ця стаття присвячена двом питанням: 1) культурно-історичному аспекту та  2) проблемі відокремлення підлітка від родини. Отже, почнемо з думки відомого американського психолога Елізабет Кюблер- Росс: "Не перестарайтесь, захищаючи дітей від життєвих проблем. Діти повинні отримувати власний життєвий досвід, щоб потім вони могли вижити й досягти успіху".

Період підліткового віку виокремлюється лише в суспільствах із високим рівнем цивілізації, оскільки індустріальний розвиток пов`язаний із тривалішим періодом соціального і професійного навчання дітей і, відповідно, розширенням часових меж підліткового віку. У літературі цей період описується як підлітковий, перехідний, пубертатний, отроцтво, негативна фоза віку статевого дозрівання, вік другого перерізування пуповини. Усі ці назви відбивають розмаїтість змін, що відбуваються в житті підлітка.

Існують різні точки зору щодо тривалості підліткового періоду, але цей період життя, як  і решта, має початкову й завершальну стадії, між якими відбуваються істотні зміни в житті підлітка, а саме:

* підліток розвиває шкалу цінностей і визначає цілі, що стануть головними в його житті;

* усвідомлює зміни сприйняття свого тіла;

* віддаляється від батьків;

* розвиває логічні й формальні розумові здібності;

* зрештою, стає частиною дорослого світу, тобто бере на себе відповідальність за створення родини й планування потомства.

У традиційному, орієнтованому на родину, суспільстві важливі періоди життя характеризувалися як так звані обряди ініціації, або обряди переходу, метою яких було допомогти підліткам гідно пройти цей важливий період  швидких якісних змін. Результатом цього періоду було набуття статусу дорослості в соціальному й сексуальному плані. Це також означало, що життя було розділене на чітко визначені фази, й людина знала, які саме існують права й обов`язки в межах кожної з них. За всією розмаїтістю форм обрядів ініціації  обов`язковим компонентом у них була наявність таїнства смерті - нового народження. Це таїнство в символічній формі подавало ідею про те, що для народження нових якостей необхідне "відмирання" старих, причому процес відмирання може бути тривалим і болісним.

Занепад інституту сім`ї, поява у зв`язку з цим нуклеарної сім`ї (тобто сім`ї з двох батьків, у якій діти проводять майже увесь час із матір`ю), а згодом і субнуклеарної (тобто сім`ї з одного з батьків), а також інші явища, характерні для сучасного суспільства (зростання обсягу інформації, відокремлення людини в її соціальних зв`язках, прискорення темпу життя), призводять до дезорієнтації підлітка. Тепер він повинен самостійно здійснювати вибір і приймати рішення, використовуючи лише батьківський приклад. Це зумовлює появу в підлітка значної потреби в перевірянні своїх можливостей, експериментуванні й самостіному розв`язанні різних проблем без допомоги або поради родини. 

Проте підліток очікує визнання й підтримки з боку батьків, щоб відчути себе більш упевненим, і одночасно "провокує" їх, оскільки черпає з цого "матеріал" для визначення власної індивідуальності. Можна сказати, що входження у світ дорослих відбувається разом зі зростанням  самосвідомості підлітка: тілесні та психічні зміни дозволяють йому переконатися в неминучому настанні нової фази в його житті.

У період дорослішання підліток відчуває необхідність у самовизначенні й незалежності, які спричиняють у нього то почуття рівноваги, то розгубленості. Юнак стикається з безліччю суперечностей: він постійно "циркулює" між потребою в залежності й незалежності від родини, між острахом перед ініціативою й зусиллям, необхідними для забезпечення власного, притаманного лише йому, способу існування.

Почуття дорослості передбачає  новий рівень амбіцій, нове становище, якого підліток ще не досяг. У цьому полягає головна суперечність: підліток вимагає  визнання того, що ще не сформувалося. Саме через це підлітки часто орієнтовані на активне обстоювання своїх прав за зневажання обов`язків або претендують на ті права, якими ще не вміють користуватися. Цікаво, що багатьох підлітків не тішить, коли батьки дозволяють їм приймати самостійні рішення.  Прагнення до отримання прав і надмірно емоційний їх захист  поєднується зі страхом використання цих прав. 

Проте без відокремлення підлітка від родини неможливе досягнення зрілості. Результатом "відокремлення"є не розрив підлітка з родиною, а встановлення нових взаємин, у яких родина і підліток сприяють розвитку одне одного. Щоб ефективно допомогти підлітку в розв`язанні цієї проблеми, слід визначитися, на якому етапі відокремлення він перебуває. Наведемо характеристики цих етапів.

Перший етап (11-12 років) характеризується для підлітка конфліктом між потребою в залежності та прагненням до автономії. Підліток є амбівалентним (амбівалентність - одночасно позитивне і негативне ставлення до людини, предмета, події) у своїх очікуваннях щодо батьків: з одного боку, він опирається проявам їхньої турботи й пещення, а з другого - виявляє бажання, щоб його  балували. Підліток перестає бути таким слухняним і ввічливим, яким він був раніше. Якщо батьки не розуміють, що відбувається з підлітком, то вони зазвичай посилюють заборони, що може призвести до емоціних розладів у підлітка.

Другий етап - когнітивна реалізація відокремлення (тут важко вказати вік, тому що  перехід до цієї стадії може розтягнутися на все життя). Підліток доводить усім власну незалежність, критикуючи все, що роблять і говорять дорослі. Тривалість цієї стадії визначається часом, необхідним батькам для прийняття факту дорослішання підлітка.

Третій етап - емоційні реакції на відокремлення. Тут можуть виникати почуття провини, гнів, депресивні реакції, взіємний страх втратити любов. Батькам може знадобитися допомога, щоб підтримувати в собі почуття гордості й радості за досягнення дитини, яка дорослішає.

Четвертий етап  - ідентифікація, самовизначення. Дорослі вже визнають за підлітком право на самостійність, зникають зовнішні буйство і уразливість. Підліток зосереджується на своїй індивідуалізації, і в цьому випадку  дуже важливо, щоб він мав взірці позитивної інтеграції серед важливих для нього дорослих.

Отже, процес відокремлення підлітка від родини завершується інтегрованим станом, коли встановлюються нові взіємини, що грунтуються не на примусі,  а на партнерстві.