Розвиток фізичних якостей та технічних навичок під час уроків фізичної культури

Основна увага приділяється змісту та пошуку раціональних організаційних форм та методів навчання, хоча практика показує, що головне - не в самому методі чи формі, а їхній інструментовці, умінні педагога поєднати їх з вимогами і можливостями учнів, інакше один метод чи форма не спрацюють.

Таким чином, виникає необхідність у такій організації роботи з дітьми, де б визначальним був би індивідуальний підхід, форма роботи, зорієнтована на розвиток особистості учня, яка найбільш повно забезпечує комфортні, безконфліктні і безпечні умови розвитку дитини, всебічно реалізує її природний потенціал. Особистість дитини стає суб’єктом пріоритетним, метою освітньої системи, а не засобом досягнення якоїсь неконкретної мети.

Оскільки найбільш важливий обов’язок учителя фізичної культури полягає в навчанні своїх учнів правильному та ефективному виконанню різних технічних прийомів, то йому, відповідно, насамперед потрібно проводити уроки так, щоб діти змогли засвоїти їх, навчитися ними користуватися на уроках та в позаурочний час.

Технічний прийом потрібно розтлумачити і показати; правильно показаний прийом повинен бути проімітований учнями, а їх виконання піддане конструктивному розбору та критиці, а потім виправлене. Після цього учні повинні багаторазово повторити прийом, наслідуючи його правильну модель, до тих пір, поки не встановиться правильна навичка, а реакція не стане автоматичною.

Відповідно до думки відомого педагога Джона ІПеннона, учитель фізичної культури повинен насамперед керуватися такою ідеєю: прийти (бути присутнім), побачити (поставити діагноз) і перемогти ( виправити). Учитель повинен постійно шукати шляхи самовдосконалення, щоб могти вчити і виховувати інших. І вітати кожну ідею і кожну людину, яка б змогла йому допомогти.

В.В.Гордієнко виробив для себе десять критеріїв, або якостей, які потрібні учителю фізичної культури:

* Знання свого предмета.

* Загальна освіченість.

* Методична майстерність.

* Професійне відношення.

* Дисципліна.

* Організаторські здібності.

* Зв’язок із громадськістю та різними організаціями.

* Взаємовідносини у системі “учитель - учень”.

* Доброзичливе ставлення до навколишніх.

* Бажання самоудосконалюватись.

Віталій Віталійович сформулював для себе поняття “успіх” у роботі з дітьми: глибоке задоволення від усвідомлення того, що зробив у межах своїх можливостей і досяг всього, чого можна при навчанні дітей основ фізичної культури. Спираючись на це розробив “Сходинки досягнення”, де визначив основні якості дитини, що допомагають по цим сходинках рухатись. Він прагне, щоб учні не просто хотіли отримати високий бал навчальних

З

досягнень з предмету або виграти м’яч під час гри. Бажання Гордієнка В.В. - дати своїм вихованцям щось більш значиме на своїх уроках. Учитель розуміє, що немає нічого поганого, що діти прагнуть мати високі навчальні досягнення з фізичної культури. Але він, водночас, добре розуміє, що учні не рівні за своїми фізичними і розумовими якостями: виховуються у різних сім’ях і не всі однаково набувають умінь. Він не вважає, що успіх і задоволення в учительскій роботі можуть бути досягнуті лише хорошими оцінками учнів або перемогою у спортивних змаганнях. Для В.В.Гордієнка цього мало: багато учнів запишуться незадоволеними, оскільки поняття “усі відмінники” або “усі переможці” виключається. Така система поглядів привела учителя до створення пі драмі ди успіху в роботі з дітьми. Вона будується на його власних визначеннях успіху в учительській роботі.

Завдяки цій піраміді учитель не лише розвиває та удосконалює фізичні якості школярів, а й виховує в учнів такі якості, як: честолюбство, пластичність, видумку, віру у власні сили, настирність, надійність, цільність, чесність, відкритість. Тому що розуміє, що в учительській роботі головне - як учні будуть використовувати свої вміння та навики не лише на уроках, а й у позаурочний час.

Гордієнко В.В., маючи спеціалізацію “баскетбол” та багаторічний досвід ігор за збірну міста та збірну області, спираючись на матеріальну базу і можливості школи, враховуючи інтереси учнів під час опитування щодо розподілу навчального матеріалу з фізичної культури, вирішив більшу увагу приділити розділу навчальної програми “Баскетбол”, включаючи підтеми

розділу до інших розділів навчальної програми і тим самим готуючи учнів до сприйняття та набуття потрібних навиків для розділу “Баскетбол”.

Оскільки кожен вид спорту має свою специфіку, здійснюючи певний вплив на морфолого-функціональні особливості організму, то заняття баскетболом, вважає В.В.Гордієнко, при правильній організації педагогічного процесу - могутній засіб зміцнення здоров’я, підвищення працездатності і росту спортивної майстерності молоді. Гра у баскетбол вимагає всебічної підготовки, що обумовлено часто змінюваними ігровими ситуаціями, пов’язаними з різноманітними динамічними індивідуальними і колективними діями.

Учень на уроці фізичної культури виконує переважно динамічну роботу перемінної інтенсивності - веде безупинну боротьбу за м’яч з великою напругою протягом тривалого часу, застосовуючи всілякі рухи: ходьбу, біг різної інтенсивності з різкими зупинками, поворотами і стрімкими прискореннями, стрибки, кидки.

У процесі занять баскетболом виробляються складні і різноманітні рухові навички, виникають і удосконалюються умовно-рефлекторні зв’язки між корою головного мозку, руховим апаратом і внутрішніми органами, поліпшується координація, прискорюється реакція, підвищується загальний рівень фізичної підготовленості, технічної і тактичної майстерності баскетболіста. Це дає можливість баскетболісту переносити велике навантаження, швидко і правильно реагувати на зміну обстановки. Гра у баскетбол сприяє і фізичному загартуванню, підвищенню опірності організму і розширенню адаптаційних можливостей.

Навчаня грі у баскетбол умовно можна поділити на такі складові: технічна та фізична підготовка тактика та індивідуальна стратегія командної гри. Основну увагу вчитель Гордвієнко В.В. приділяє двом елементам, особливо у 5-9 класах. Ніяка система гри не допоможе, якщо в учнів немає фундаментальної технічної підготовленості, навичок чіткого і швидкого виконання технічних прийомів. Але й будь-яка система гри принесе успіх, вважає В.В.Гордієнко, якщо в ній акцентується увага на безперервному русі, підтриманні рівноваги на майданчику у виконанні більш та менш технічно підготовлених гравців, які вміють контролювати свої емоції і яким не притаманний егоїзм. Колективна гра у баскетбол виходить лише у добре фізично та технічно підготовлених учнів, які представляють собою міцний, згуртований колектив. Тому велике значення має те, що вчитель В.В.Гордієнко створює на уроці комфортне психологічне середовище. У процесі багаторічних занять з баскетболу співвідношення загальної і спеціальної фізичної підготовки, а також їхній конкретний зміст міняється у бік поступового зростання спеціальної підготовки. Основну роль у загальній і спеціальній фізичній підготовці відіграють сила, швидкість, витривалість, спритність та гнучкість. Збільшення сили м’язів у школярів відбувається нерівномірно. Найбільший приріст сили відбувається з 13 до 15 років, але розвитку цієї якості слід приділяти увагу на всіх етапах навчання. У віці 7 -

11 років вчитель використовує стрибкові акробатичні і динамічні вправи. У 12-14 років застосовує динамічні силові вправи з невеликим обтяженням (вправи у парах, вправи з набивним м’ячем), біг на відстань в 1,5 до 4 м, залежно від підготовки учнів відстань зменшує або збільшує. Вага м’яча не перевищує 2 кг. Для 15-річних учнів, у яких активно формується силова витривалість, вчитель збільшує кількість вправ з обтяженням. Слід зауважити, що на своїх уроках особливу увагу приділяє відновленню. Після кожної вправи - короткий відпочинок (20-40 сек) з вправами на розслаблення, гнучкість, дихання. Особливу увагу приділяє на уроках ЧСС. Силові вправи учні виконують у перемінному пульсуючому ритмі, які містять багато рухів великої амплітуди.

Основними методами виховання сили в юнаків, які використовує учитель на уроках є:

1. Метод повторного виконання силової вправи з обтяженням близькограничної маси (метод максимальних зусиль).

2. Метод повторного виконання швидкісно-силової вправи (метод динамічних зусиль).

3. Метод повторного виконання статичної силової вправи.

Під час уроків вчитель використовує такі вправи для формуваня сили м’язів ніг:

1. Стрибки з місця в довжину (одинарний, подвійний, потрійний).

2. Стрибки з розбігу у довжину і висоту.

3. Багатоскоки на лівій та правій нозі.

4. Зістрибування із висоти і ривок-стрибок у довжину, вистрибування на гімнастичні мати.

5. Стрибки на двох через гімнастичні лави, бар’єри висотою 70-80 см, що знаходяться один від одного на відстані 100-150 см, з наступним вистрибуванням на гімнастичні мати.

6. Стрибок через перешкоду (наприклад, бар’єр висотою 70-100 см) з наступним стрибком у висоту і діставанням баскетбольної сітки.

7. Вистрибування вгору з діставанням підвішеного на висоті м’яча.

8. Стрибки на двох ногах, а також на лівій і правій з підтягуванням колін до грудей.

Під час уроків учитель враховує той фактор, що кількість стрибків з місця і багатоскоків, особливо спочатку, не повинна перевищувати 5-6 разів, бо при порушенні цієї умови фаза амортизації збільшиться і, отже, в учня зменшиться вибухова сила.

Під час розвитку швидкісно-силових якостей В.В.Гордієнко використовує вправи, при виконанні яких сила досягає максимуму переважно завдяки збільшенню швидкості скорочення м’язів. Це такі вправи:

• біг на короткі дистанції;

• стрибки;

• метання;

• вправи з обтяженням відносно невеликої маси.

Вчитель використовує такі методи виховання швидкісно-силових якостей:

• метод повторного виконання швидкісної вправи без обтяження;

• метод повторного виконання силової вправи з обтяженням малої і середньої маси;

• метод виконання вправи при змішаному режимі роботи м’язів;

• метод одноразового виконання силової вправи з обтяженням близькограничної маси.

Але останній метод вчитель використовує набагато рідше. Найбільший ефект при розвитку швидкісно-силових якостей вчитель спостерігає при комлексному використанні методів максимальних зусиль, повторної вправи при помірній і невеликій масі обтяження.

Під час розвитку витривалості учитель практикує пробіжки у поруч розташованому парку чи заняття біля мальовничого ставка, де учні переключають свою увагу на пейзаж.

До засобів розвитку витривалості вчитель відносить вправи, які сприяють розширенню діапазону функціональних можливостей систем дихання і кровообігу. До таких засобів також належать рухливі й різні спортивні ігри. Факторами, за якими Гордієнко В.В. визначає ефективність засобів розвитку витривалості, є своєчасне застосування, продумана система, що передбачає правильне співвідношення обсягу і інтенсивності навантаження. Тривалість інтервалу відпочинку може бути від однієї до чотирьох хвилин.

Учитель на уроках приділяє велику увагу розвитку в учнів гнучкості - якості, що дозволяє виконувати рух з великою амплітудою. Гнучкість впливає на силу, швидкість, витривалість і спритність. Для розвитку зв’язок вчитель використовує на уроках такі вправи:

- хребетного стовпа: нахили з різних вихідних положень, виконуваних за допомогою партнера і без нього;

- тазостегнового суглоба: махи ногами в попередньо задньому і поперечному напрямку - випади, шпагати в упорі, вправа біля гімнастичної стінки;

- плечового пояса: ривки руками в різних площинах, обертання рук, вправи з палицями, скакалками, вправи біля гімнастичної стінки.

Також Гордієнко В.В. рекомендує при розвитку гнучкості поряд із динамічними вправами використовувати і статичні та використовувати дві групи вправ, що розрізняються за режимом роботи м’язів - у першому розтягування чергується із розслабленням чи скороченням, у другому цього чергування немає.

Основні методи розвитку гнучкості, якими користується вчитель на уроках, є такі:

* статичні вправи - фіксація окремих частин тіла протягом 20-30 сек.;

* вправи зі збільшеною амплітудою - прості і махові та вправи із самозахопленням за допомогою партнера;

Особливу увагу вчитель приділяє на уроках посиленій розминці та температурному режиму.

Оскільки спритність у баскетболі - це здатність швидко й оптимально вирішувати рухові завдання, які виникають зненацька, то Гордієнко В.В.

включає в структуру уроків вправи на розвиток цієї якості в учнів. Так, вважаючи ефективним засобом розвитку цієї якості в школярів, Віталій Віталійович використовує на уроках рухливі та спортивні ігри, метання в ціль.

При виконанні вправ вчитель дотримується таких методичних прийомів:

* застосування нестандартних вихідних положень;

* дзеркальне виконання вправ;

* зміна швидкості чи темпу рухів;

* зміна способів виконання вправи;

* ускладнення вправ додатковими рухами;

* зміна протидій при групових чи парних вправах.

Оскільки вчитель проводить уроки у початкових класах, де спритність розвивається найдужче, то він використовує підвідні вправи з малими м’ячами та різноманітні рухливі ігри. Учні стають більш адаптованими до переходу до програми середньої школи, зокрема дівчата, краще засвоюють матеріал з розділу “Баскетбол”.

Учитель у процесі роботи та пошуку найефективніших форм організації уроку, прийомів та вправ застосовує та змінює їх відповідно до завдань уроків, чітко використовує методику розвитку фізичних якостей та рухових навичок учнів. Великий обсяг наявності теоретичних знань дає змогу вчителю різнобічно підійти до підготовки дітей з різних розділів програмового матеріалу. Учні школи кожен рік стають призерами міських змагань із баскетболу, волейболу, футболу, а випускники школи активно приймають участь у спартакіаді серед трудових колективів міста.